АЛЛАТРА. Частина 8

Анастасія: Так, ви якось сказали слова, які міцно засіли у пам’яті: «Душу за тебе ніхто не врятує і ніхто, крім тебе, цю духовну роботу не зробить». Розкажіть, будь ласка, для читачів, яким повинен бути підхід людини до духовних практик, якщо вона щиро прагне свого духовного спасіння?

Ріґден: Людині, яка прагне злитися зі своєю Душею, важливо ставитися до кожної медитації, як до найбільшого і найважливішого свята в житті. Також при виконанні навіть добре напрацьованої медитації потрібно максимально занурюватися в неї і кожного разу старатися досягти нового рівня її пізнання. Тоді людина буде розвиватися, а не тупцювати на місці, для неї кожна медитація буде цікавою, новою за гамою почуттів і захоплюючою в пізнанні й освоєнні.

Багато хто помилково вважає, що достатньо просто навчитися виконувати ту чи іншу техніку медитації і все — з ними повинно статися щось хороше, як у казці. Ні, це омана. Людина тільки тоді буде змінюватися в хорошу сторону, коли вона сама буде цього прагнути, коли вона виведе духовне в головний пріоритет свого життя, коли буде щосекунди контролювати свої думки, відслідковувати прояви Тваринного начала, максимально реалізовувати добрі справи, жити однією лише головною метою — прийти до Бога як зріла Духовна Істота. Медитація — це всього лише інструмент, за допомогою якого потрібно старанно і довго трудитися, щоб зробити з себе щось «хороше». Крім того, цей інструмент багатогранний. Наприклад, повністю осягнути, тобто до кінця пізнати навіть духовну практику «Квітка лотоса» людина не зможе —  життя не вистачить. Всяка медитація, як і Мудрість, не має меж у своєму пізнанні. Нудно робити медитацію лише тим, хто лінується або звеличує себе в гордині: «Я пізнав цю медитацію — хочу іншу». Ще раз повторюю, медитація — це інструмент, і хто щиро прагне досягнути духовних висот і не лінується працювати над собою, може осягнути максимум ще за цього життя.

Анастасія: Все це так. Але я зіштовхнулася з тим, що багато людей, замість того, щоб не втрачати цінний час і поспішати змінити себе, шукають у житті приклад духовної людини, тобто того, хто вже змінився. Для них важливо, щоб хтось вже так жив, згідно з духовними канонами, способом мислення. Причому не десь там, а тут, в таких же умовах, як вони. Для багатьох це значуще. Такі люди вважають, якщо вони будуть споглядати подібний приклад, то, значить, і вони зможуть так жити.

Ріден: Я вже говорив, що людям властиве наслідування та асоціативне мислення. Але важливіше самому ставати Людиною, а не витрачати цінний час на пошуки того, хто прагне цього ж. Набагато більшу користь людина, як Особистість, зможе принести собі й суспільству, коли сама стане прикладом для інших. Працюючи над своїми внутрішніми проблемами, долаючи перешкоди власного Тваринного начала, при цьому живучи для людей і заради людей, людина прокладає власну дорогу. Все в руках людини. Її бажання і устремління не залежить від зовнішніх життєвих факторів. Люди чомусь живуть в ілюзії, що хтось повинен прийти, їх очолити, все за них зробити, і тільки тоді всі вони зможуть жити щасливо. Всі чекають зовнішнього лідера. Але людині, як і суспільству в цілому, не варто орієнтуватися на зовнішнє матеріальне, варто орієнтуватися на духовне внутрішнє. Є з цього приводу одна притча, що оповідає про найбільш щасливу і багату людину.

«В одному селищі жив Чоловік. І виділявся він серед людей тим, що хоча й жив бідно, але жив з радістю, завжди безкорисливо допомагав іншим людям, чим міг: де словом, а де справою. Подейкували, що, залишившись наодинці, він вихваляв Бога, щиро дякував за те, що Він облагодіяв його багатими дарами. Дійшли ці чутки до іменитого жерця. І вирішив жрець відвідати того Чоловіка, щоб вивідати у нього, за які багаті дари він вихваляє Бога. Прийшов жрець у жалюгідну халупу, де жив цей бідняк, і каже:

— Добрий день тобі!

Чоловік же з посмішкою відповів:

— Так я вже й не пам’ятаю, щоб день був для мене недобрим.

Жрець здивувався такій відповіді, адже ніхто раніше йому так не відповідав, і вирішив сказати вітання по-іншому:

— Я просто бажаю, аби Бог дав тобі щастя.

Чоловік теж здивувався і промовила:

— Та й нещасним я ніколи не був.

Жрець подумав, що бідняк просто не навчений високої манери вести світську розмову і сказав:

— Що ти таке кажеш! Я просто бажаю, щоб ти був у житті благополучним.

Чоловік іще більше здивувався і щиро відповів:

— Та не був я злополучним, добрий чоловіче.

Жрець зрозумів, що цей бідняк навіть не впізнав його імениту персону і поспішив перейти до справи:

— Гаразд, загалом, бажаю тобі того, чого ти сам собі бажаєш…

— Я сам собі бажаю?! — розсміялася людина. — Але я не маю ні в чому потреби. Я маю все, що бажаю.

— Як так?! — здивувався у свою чергу жрець. — Адже ж ти живеш у бідності! Навіть заможні люди багато чого потребують і багато чого бажають, а бідняки — ті й поготів злидарюють.

Людина сказала:

— Ці люди нещасні, тому що шукають щастя земного і у страху розгубити свої ілюзії і бути нещасливими. Нещасний той, хто шукає своє щастя в ілюзіях цього світу. Адже тут є лише одне справжнє щастя — бути міцно з’єднаним з Богом і жити Його волею. Я не шукаю тимчасового благополуччя, і тому те, що маю, що мені дане в житті Богом, за те і вдячний. Все приймаю з радістю: і те, що люди називають горем, і те, що люди називають негодою. Я дякую Йому за те, що Він облагодіяв мене багатими дарами.

Жрець посміхнувся:

— Але Бог тобі нічого не дав, виходить, що ти дякуєш Йому лицемірно.

Людина промовила:

— Бог бачить мене, Він бачить всі мої спокуси і всі мої можливості. Він завжди дає те, що робить мене духовно досконалим.

Жрець запитав:

— Чим же ти живеш?

Чоловік відповів:

— Моя турбота у кожному дні лише в тому, щоб бути міцно з’єднаним з Богом і жити за волею Його, щоб моє життя було повністю з’єднане і узгоджене з волею Божою. Так і проходить мій день. А щоночі, лягаючи спати, я йду до Бога.

— Де ж ти знайшов Бога?

— Там, де знайшов Істину, коли залишив, як одежу, все мирське на березі своїх сумнівів і ввійшов у Його води Осяяння в чистоті своїх помислів і доброї Совісті.

Жрець засумнівався, бо ніколи він ще не зустрічав настільки бідної людини, яка вирікала б такі слова.

— Скажи, чи за своїм переконанням ти так говориш? Ти так само будеш думати, якщо Богу буде завгодно послати твою Душу до пекла?

Чоловік знизав плечима і відповів:

— У кожному дні я тримаюся за Бога всіма своїми нерозлучними обіймами моєї Душі. Моя щира Любов до Нього безмірна. Обійми мої настільки міцні, а Любов до Нього настільки безмежна, що куди б не послав мене Бог, там і Він перебував би зі мною. А якщо Він зі мною, чого мені боятися? Життя для мене там, де Він. Для моєї Душі було б миліше бути поза Небесами з Богом, ніж на Небесах без Нього.

— Та хто ти?! — з подивом і переляком запитав жрець.

— Ким би я не був, але я задоволений своїм життям. І воістину не проміняв би його на життя і багатство всіх земних володарів. Кожна людина, яка вміє володіти собою, яка володіє своїми думками і яка знаходиться в міцних обіймах Любові до Бога, є найбагатшою і найщасливішою людиною в цьому світі.

— Скажи, бідняче, хто навчив тебе такої Мудрості?

— У мене єдиний учитель — Бог. Кожного дня свого життя я стараюся робити добро в цьому світі, молюся, вправляюся в благочестивих думках. Але при цьому завжди піклуюся про одне, щоб бути міцно з’єднаним з Богом і Його безкрайньою Любов’ю до мене. Лише з’єднання з Богом робить мене духовно досконалим. Життя в Любові Божій і навчає мене всьому».

Кожна людина є Особистістю, яка несе насамперед духовну відповідальність за все, що вона робить і вибирає у своєму житті. Адже більшість людей розуміють, що таке відповідальність. Вони беруть на себе відповідальність у вирішенні якихось життєвих, ідеологічних, побутових, фінансових та інших питань. Вони ж піклуються в основному не для себе, а для своєї сім’ї, заради майбутнього своїх дітей і онуків, заради друзів, близьких їм людей тощо. Так і в духовному, як у головній справі для кожної людини, потрібно взяти відповідальність за свою духовну долю і зробити у своєму житті все можливе й неможливе для злиття зі своєю Душею і знайдення справжньої Свободи від матеріального світу. Не потрібно чекати когось, потрібно діяти самому і починати в першу чергу з себе. Треба самому бути добрим прикладом для навколишніх, тоді позитивні зміни в тобі й в суспільстві не змусять себе чекати.

Анастасія: Так, у ваших словах Істина, яка глибоко зачіпає і хвилює Душу. Все перемагає духовна Любов, яка не знає ні міри, ні кордонів! Ви знаєте, я помітила, що читачі різного віку задають одне й те саме питання: «Що таке справжня Любов?» Враховуючи інформацію, яку ви повідомляли з цього питання раніше, тепер я розумію, що в сучасному суспільстві це поняття суттєво підмінене, перекручене за змістом і суттю. Куди не глянь, стає цілком очевидно, що в сучасному світі нестачу справжнього почуття Любові відчувають практично всі: діти, підлітки, молоді, літні, «самотні», сімейні і не пов’язані шлюбними узами люди.

Ріґден: Не скажу, що в сучасному суспільстві зовсім загублені ключі до цього поняття. Вони є, але заховані під товщу нерозуміння, броню матеріалістичного світогляду. Але щоб їх знайти, людям треба знати, як вони хоча б виглядають. Інша справа, що у споживацькому суспільстві все робиться для того, щоб люди в своєму загалі не знайшли ці ключі, жили без цього Знання в стражданні, керуючись лише тваринними інстинктами. Чому? Та тому що справжня Любов внутрішньо звільняє людину, дає найцінніший небесний дар — справжню Свободу від цього матеріального світу. Це дуже потужна сила, яка пробуджує Душу. Це найбільш близький, короткий шлях до Бога.

Анастасія: А чи не могли б ви про це розповісти докладніше, хоча б те, що можна розмістити публічно, для широкого загалу? Адже є багато розумних людей, яким досить натяку, підказки напрямку, де варто шукати, щоб вони самостійно дійшли до розуміння суті цього питання, змогли знайти ключі.

Ріґден: Можна й докладніше… На жаль, люди вважають Любов чим завгодно: від егоїстичного інстинкту «альфа-самця» і «альфа-самки» до відносин між подружжям, батьками, дітьми, моральною відповідальністю перед своїм родом, суспільством, країною і так далі. Але це все умовності. Справжня Любов — це дуже потужна сила, набагато більша, ніж люди собі уявляють.

Можна сказати, що нинішнє розуміння Любові обмежене в умах більшості людей нав’язаними з дитинства шаблонами. Переважно, для мас — це гра в рамках певних умовностей, з урахуванням місцевих традицій. У суспільстві завжди існувала відкрита для громадськості інформація з цих питань і закрита. Відкрита інформація була орієнтована на державні, суспільні інтереси. Вона поширювалася з метою пропаганди в масах певної моделі поведінки, вигідної структурам, які володіли закритою інформацією. Закрита ж інформація активно застосовувалася в різних структурах, пов’язаних з владою, особливо релігійного, окультного спрямування. Вона ґрунтувалася на певних знаннях про невидимий світ, які давали можливість набуття додаткової сили та впливу на маси.

Не остання роль у цій інформації приділяється одній з найпотужніших енергій у тілі людини, назвемо її умовно сексуальною енергією. Відкриту інформацію з цього питання, як правило, закільцьовують або на Тваринному началі людини, або обмежують певними рамками табу з примітивними поясненнями, які далеко відводять від суті питання. В результаті людина або впадає в нестримну похіть і розпусту, або страждає від мисленого самоїдства, надмірних обмежень при сплесках цієї енергії. Так відбувається внаслідок нерозуміння людиною своєї природи і відсутністю достатніх знань про цю силу. І в тому, і в іншому випадку вона в остаточному підсумку не отримує довгоочікуваного щастя і внутрішнього душевного спокою, а відчуває, як правило, спустошеність або перенапруження.

Сексуальна енергія — це одна з потужних сил, що впливають на людину. У її потужності можна переконатися, простеживши за відповідною свідомою або підсвідомою інтерпретацією бажань в думках людини. Простіше кажучи, якби люди протягом дня стільки думали про порятунок своєї Душі, скільки вони думають про секс, всі б уже давно стали святими. А сила, вона і є сила, все залежить від того, хто і як її використовує, на чому концентрує свою увагу. Якщо людина використовує її в контексті домінації Тваринного начала, то це перетворюється в культ власної значущості, хтивість, агресію, докази, що ти «альфа-самець» чи «альфа-самка». У споживацькому суспільстві все зводиться, як у дитячій грі, до неодмінного володіння найкрасивішою іграшкою, яку хочуть всі. Потім набридла ця іграшка, знову починається гонитва за іншою красивою іграшкою, поки людина не побачить щось іще краще. Таким бажанням людини немає кінця. Зауваж, те ж прагнення — мати найкраще і найпривабливіше — у чоловіків і жінок проявляється і в інших сферах: машини, квартири, одяг і так далі. Коренем цього всього є Тваринне начало, яке завжди прагне до влади, до володіння тимчасовим, кінцевим і тлінним. А в глобальному сенсі виграє Тваринний розум, який таким способом, черговим набором ілюзій змушує людей витрачати життєві сили і віддавати увагу смертному, замість зосередження на своєму духовному порятунку.

Анастасія: Загалом, люди живлять увагою свого ворога, який їх, по суті, вбиває.

Ріґден: Так… Будь-якій розумній людині логічно припустити, що раз у людині є сексуальна енергія і вона проявляється не тільки у зв’язку з інстинктом продовження роду, але й протягом життя чинить на неї потужний психологічний, фізіологічний та інший вплив, значить, її творча сила, посідає не останнє місце в структурі людини, причому як видимої, так і невидимої. Адже що таке сплеск гормонів? Це утворення хімічних сполук як похідної від роботи енергій, тобто більш поглибленої фізики. Причому активатором є думка. До речі, слово гормон («hormаō») як раз означає в перекладі з грецької мови — «збуджую», «приводжу в дію». Гормони як біологічно активні речовини починають виробляти зміни в організмі, впливаючи на всі життєво важливі процеси в ньому. І це ми говоримо про те, що вже відомо людям на рівні фізіології, тобто видимого світу, видимої матерії. А тепер уяви, що ця сила означає для невидимого світу, де йдуть тонкі впливи і перетворення, звідки, власне кажучи, все й зароджується. В духовному відношенні сексуальна енергія — це сила, провідник до глибинних почуттів, скажімо так, у світ таємниці Вищого. Ці сакральні знання, так чи інакше, є в багатьох традиційних релігіях, віруваннях різних народів світу. І, мабуть, про це я розповім докладніше.

Справжня Любов — це глибинні почуття людини, які неможливо виразити словами. Це сила Душі, її стан Любові до Бога. Справжня Любов між людьми починається, коли одна людина відчуває глибинні почуття Любові до Душі іншої людини, як кажуть, бачить його сутність, коли відбувається «замилування в безмовності».

Розумієш у чому різниця? Цей стан значно відрізняється від звичного для людини простого сексуального сплеску, та ще з домінацією Тваринного начала, коли у людини виникає бажання володіти, панувати, використовувати іншу людину у своїх корисливих цілях. Воно значно відрізняється від психологічного розуміння, яке виражається в домінуванні якихось миттєвих настроїв, хитких почуттів, безлічі користолюбних «хочу». Все це часто виникає, коли людина перебуває в ілюзії, що вона нібито або домінує над кимось, або віддає всю себе, а взаємності не отримує, демонструє у своїй поведінці постійну муку в ім’я якогось ідеалу, по суті, нею ж і вигаданого. Хоча насправді вона не відчуває справжньої, самовідданої Любові, а намагається показати собі й іншим свою альфа-значущість. У взаєминах все це рано чи пізно призводить до непорозуміння, напруги, породжує розрізнення, ворожнечу, тому що засноване не на справжньому глибинному почутті, а на бажаннях Тваринного начала. Знову-таки людина при цьому береться звинувачувати всіх і вся, але тільки не себе. Але ж це засвідчує, що вона всього лише утверджує власне Его, не вміє по-справжньому Любити, але вимагає таку Любов для себе. Тобто, «війна і мир» у першу чергу починаються у свідомості. Проблема людини в тому, що вона не бажає працювати над собою, сама продукувати справжню, духовну Любов, саме ту Любов, яку відчуває її Душа до Бога, адже вона для стрімкого духовного росту Особистості, як живлюща волога для наливного колосся.

Справжня Любов — це щедрий внутрішній дар, який підносить одна людина іншій від надлишку глибинних почуттів. Таку Любов можна дати, коли забуваєш про себе. Саме про таку Любов кажуть, що вона довго терпить, прощає, не заздрить, не пишається, не шукає свого і не мислить зла.

Справжня Любов є відновленням єдності Душ. Любляча людина бачить в іншій рідність, красу її Душі. Коли людина перебуває у справжній Любові, вона більше бачить не поверхневу красу, мається на увазі розумову, фізичну красу іншої людини, її таланти, здібності, а саме внутрішню красу її Духовного начала. У цьому випадку вона починає бачити людину під зовсім іншим кутом зору. Та й у тій людині також відбуваються помітні перетворення. Уяви, якщо остання поводилася агресивно по відношенню до навколишнього світу. Раптом несподівано для неї самої хтось побачив у ній не погану людину, а добру, звернув увагу не на її погані якості, а на хороші. Тобто, звернув увагу на її духовну красу, яка в ній також є, але не була домінуючою у свідомості. Завдяки цьому щирому почуттю, людина починає не просто розкриватися, але й змінюватися у кращий бік, перебуваючи свідомістю в повній чаші Любові. Людям, які бажають прямувати духовним шляхом, не варто витрачати час на очікування, що хтось колись прийде і їх щиро полюбить. Їм треба вчитися розкривати Любов всередині себе — Любов до Бога, до Душі — і тоді вона відобразиться в навколишньому світі, дозволить побачити людей у ракурсі їхньої духовної краси. Все насправді ближче, ніж людина собі може уявити.

Анастасія: Так, складається таке враження, що люди загубили основу знань про те, що таке справжня Любов… Для мас залишилися лише традиції без розуміння суті… Наприклад, у традиції Православ’я під час служби вінчання моляться про те, щоб благодать небесна зійшла на чоловіка і жінку, які вирішили поєднати свою долю, і перетворила людські відносини в небесні. Враховуючи те, що ви розповідали, це ж не просто слова.

Ріґден: Абсолютно вірно. Справа в самій суті: таїнстві Душі. Коли дві людини виявляють одна до одної справжню Любов, єдині у своїх глибинних почуттях, то навіть фізичне єднання («тілесне спілкування, поєднання людської плоті») лише допомагає, як кажуть у Православ’ї: «відкрити їм найсправжніше таїнство, якою є дія, що прямо виходить від Бога, і яка приводить до Нього». Це «чудо, яке перевершує всі природні взаємини і стани». В цьому і є глибокий зміст, і в цьому таїнстві справді прихована величезна сила. Тут первинність не матерії, а Духу. Матерія є лише додатковим засобом.

Анастасія: Так, Любов перемагає все… Змушена задати вам ще декілька, на сьогоднішній день поки традиційних, на жаль, питань від читачів: «Чи реально змінитися сучасній людині?»

Ріґден: Цілком. Просто людина дуже багато чого не знає про свої можливості.

Анастасія: Що може стримувати людину в пізнанні?

Ріґден: В основному страх від Тваринного начала — страх невідомого, який найбільше бентежить уяву. Але цей страх існує лише доти, поки невідоме не стане відомим. Для того щоб пізнати невідоме, треба ним цікавитися, необхідно розширювати межі свого мислення. У протилежному випадку, як людина може побачити щось нове, якщо її мислення адсорбує тільки те, що їй знайоме, ставить відповідні обмежувальні рамкі для інформації, яка надходить? Звужений кругозір, відсутність глибинного світорозуміння також породжують у людині боязкість (від Тваринного начала) зіткнутися з Вічним і втратити те тимчасове, що вона має зараз, образно кажучи, ту ж гілку, за яку тримається людина з притчі, про яку я розповідав раніше.

Анастасія: Ви казали, що для того, аби щось пізнати, потрібно хоча би зробити спробу почати це пізнавати.

Ріґден: Так. Не даремно давні мудреці говорили, щоб пізнати світ, потрібно пізнати самого себе. А щоб пізнати себе, потрібно відійти від звичних шаблонів сприйняття. Адже наш внутрішній світ набагато більший і цікавіший, ніж ми звикли думати про нього. Його красу, масштабність і глибину не можна пізнати тільки лише за допомогою звичного сприйняття. Занурюючись у глибини незвіданого, наприклад, при виконанні медитативних технік, можна побачити і відчути те, що було з тобою завжди і що дає тобі цільне розуміння світу. Глибинні почуття (або так зване шосте чуття, почуття інтуїції, яке можна розвинути певними медитативними, духовними практиками) дозволяють сприйняти більше інформації, ніж обмежена логікою свідомість. Вони випереджають ситуацію, даючи об’ємне знання про неї з позиції Спостерігача від Духовного начала.

Адже реальний світ, а не той вузький спектр, який ми можемо бачити зором, настільки багатогранний і різноманітний, що його не раціонально вивчати тільки з позиції тримірного простору. Багатомірна структура людини дає можливість Спостерігачеві від Духовного начала працювати в різних змінених станах свідомості, перебувати одночасно в різних місцях. Це, у свою чергу, дозволяє перебувати в різних альтернативних станах, вимірах, тобто «бачити» або володіти багатогранністю можливостей у різних реальностях. Для людини ця багатогранність потенційних «нереальностей» проявляється доти, поки вона не здійснює конкретний вибір. Останній проявляє одну з безлічі взаємозалежних реальностей, з якою той, хто медитує, і входить у резонанс. Інакше кажучи, перебуваючи в медитації, людина своїм вибором уже вносить зміни в цю реальність. Медитація — це, як і саме життя, у якому особистий вибір формує те або інше майбутнє.

І тут нічого дивного немає. Це всього лише інша, поки не вивчена на сьогоднішній день фізика. Однак дослідження в цьому напрямку вже ведуться. Розуміння чи вирішення тих чи інших наукових питань породжує ще більшу їхню кількість. Наприклад, відповіді, які знаходить квантова фізика, породжують запитання в біохімії, біофізиці і так далі складним ланцюжком взаємозв’язку і взаємозалежності цього непростого світу. Як відомо, макросвіт є відбиттям мікросвіту, щоб зрозуміти будову, злагоджену роботу і можливості макрооб’єкту, необхідно почати з вивчення й розуміння його мікросвіту.

Анастасія: На сьогоднішній день експериментально встановлено, що людина, завдяки своїм феноменальним здібностям, може змінювати поляризацію світлових променів, електромагнітне поле, властивості води, а також відхиляти промінь лазера, зчитувати інформацію з інших об’єктів тощо. Тобто, якщо розглядати людину (хоча б ті її можливості, які сьогодні може зафіксувати наука), то для розуміння механізмів таких феноменів потрібно вивчати не тільки видиму, але, що особливо важливо, невидиму структуру людини?

Ріґден: Безумовно. Будь-який матеріальний об’єкт складається з набору хімічних елементів. Якщо говорити про людину, то її тіло вміщає всю таблицю Менделєєва і ще багато невідкритих хімічних елементів. Але, що примітно, якщо ми будемо заглиблюватися в мікросвіт людини, то виявимо, що кількість хімічних елементів буде зменшуватися, а їхня взаємодія між собою ускладнюватися. Наприклад, заглиблюючись до розмірів молекули, можна побачити, що кількість хімічних елементів зменшується до одиниць. При подальшому зануренні в мікросвіт атома хімія зникає і залишається квантова фізика на рівні елементарних частинок. Елементарні частинки проявляють тут властивості прикордонного стану: та ж сама частинка за певних умов може бути матерією (частинкою), а може бути і енергією (хвилею). Крім того, виявляється безліч прихованих дивовижних властивостей: взаємодія частинок незалежно від відстані та перенесення енергії, і багато-що інше. Але й квантова фізика, можна сказати, також обмежена, вона знаходиться на порозі двох світів, там, де матерія (частинка) переходить в енергію (хвилю).

При подальшому заглибленні квантова фізика зникає і починається абсолютно новий, ще непізнаний людством світ — багатомірний світ енергій, а далі — світ інформації (саме тих фундаментальних інформаційних цеглинок, що згадуються вище), який утворює матерію, форму, саме життя.

Є такий парадокс, я би сказав, парадокс людини. Візьмемо, наприклад, людину середнього віку, вагою 70 кг, зростом 1 м 70 см. Так ось, якщо зібрати докупи всі елементарні частинки, з яких складається ця людина, то вони не заповнять навіть маленького наперстка, а вага їх не перевищить і 1 грама. А якщо ми знову розставимо ці елементарні частинки на свої місця відповідно до інформаційної структури цієї людини на даний момент часу, у цій точці простору, то отримаємо знову велику і важку людину середнього віку вагою 70 кг і ростом 1 м 70 см.

Анастасія: Дивовижно…

Ріґден: Питання: куди дівається її об’єм і вага?

Анастасія: Напевно, туди ж, куди дівається і дірка від бублика, коли його з’їли… Виходить, що вага людини — це теж ілюзія? Але все-таки цікаво, а що тоді створює ілюзію ваги?

Ріґден: На це питання є відповідь, тільки вона перебуває за межею розуміння сучасної фізики. Але в її основі лежать знання про інформаційні цеглинки світобудови, про які я розповідав раніше.

Скажімо так, згідно з певним «планом» створюються різні комбінації інформаційних цеглинок. Внаслідок цього з одних і тих самих хімічних елементів утворюються різні форми «живої» або «неживої» матерії тощо. Різноманіття варіантів упорядковування інформації та й саме первинне зародження енергій у процесі спостереження створює, скажімо так, Суперспостерігач з того боку. Люди Його називають Богом, Творцем, Вищим розумом, тим, Хто, згідно з міфологією народів світу, створив Всесвіт і ним управляє. Саме від цього Суперспостерігача залежить, як буде зіставлена інформація, а отже, яка з енергій або її складових буде перетворена в елементарній частинці. А вже залежно від цього — що саме буде проявлене і створене в матеріальному світі, образно кажучи, камінь під твоїми ногами чи зірка над твоєю головою. Адже все, що нас оточує, і ми в тому числі, складається з одних і тих самих елементів, але з’єднаних за різними програмами. А ці інформаційні програми, ці первинні енергії — всього лише прояв задуму Того, Хто створив все. Форма і комбінації різні, але, незважаючи на це, все між собою взаємопов’язане, все «живе» і «неживе» взаємодіє, така Його воля, така Його ідея.

У людині є частинка Того, Хто створив все. Люди називають її Душею. В її існуванні в такому вигляді (закованої в матерію) є задум Його, бо нема змісту щось створювати, не спостерігаючи за цим. Як людині цінне спостереження за своїми духовними перетвореннями, так і для Бога цінне спостереження за Душами і цінний той, хто повернувся до Нього. Але при цьому свобода вибору зберігається за самою людиною. Людина вільна вибирати будь-який шлях. Але все тимчасове і смертне, крім шляху у Вічність. Саме Особистість при духовному розвитку і злитті з Душею стає тим Спостерігачем від Духовного начала, який, подібно до свого Творця, здатен, завдяки власному спостереженню, змінювати багато-що в матеріальному світі. Наприклад, змінювати не тільки свою долю, але й долі інших людей, творити зміни в навколишньому світі.

Анастасія: А як Спостерігач може внести зміни своїм спостереженням?

Ріґден: Щоб була зрозумілою відповідь на це питання, давай здійснимо невеликий екскурс у квантову фізику. Чим більше вчені вивчають питання, які ставить ця наука, тим більше доходять висновку, що все у світі дуже тісно взаємопозв’язане та існує не локально. Ті ж елементарні частинки існують пов’язано між собою. Згідно з теорією квантової фізики, якщо одночасно спровокувати утворення двох частинок, то вони не тільки будуть перебувати у стані «суперпозиції», тобто одночасно в безлічі місць. Але ще й зміна стану однієї частинки призведе до миттєвої зміни стану іншої частинки, на якій би відстані від неї вона не перебувала, навіть якщо ця відстань перевищує межі дії всіх відомих сучасному людству сил у природі.

Анастасія: А в чому секрет такого миттєвого взаємозв’язку?

Ріґден: Зараз поясню. Розглянемо, наприклад, електрон. Він складається з інформаційних цеглинок (або як їх іменували древні — «зернят По»), які задають йому основні характеристики, у тому числі й визначають його внутрішній потенціал. За сучасними уявленнями, електрон рухається навколо ядра атома, мовби по «стаціонарній орбіті» (орбіталі). Точніше, його рух вже зараз уявляють не у вигляді матеріальної точки із заданою траєкторією, а у вигляді електронної хмари (умовного зображення електрону, «розмазаного» по всьому об’єму атома), що має зони згущення і розрядження електричного заряду. Електронна хмара, як така, не має різких меж. Під орбітою (орбіталлю) мають на увазі не рух електрону якоюсь конкретною лінією, а певну частину простору, зону навколо ядра атома, де зберігається найбільша ймовірність місцезнаходження електрону в атомі (атомна орбіталь) або в молекулі (молекулярна орбіталь).

Різниця між внутрішнім потенціалом і зовнішнім зарядом і створює такі орбіталі. Якість внутрішньої енергії (потенціалу) характеризує матеріальний об’єкт. Тобто, говорячи мовою сучасної науки, такі електронні оболонки (орбіталі) атомів, залежно від числа і розташування на них електронів, визначають електричні, оптичні, магнітні, хімічні властивості атомів і молекул, а також більшість властивостей твердих тіл. Форма електронної хмари, як ми пам’ятаємо з уроків хімії ще зі шкільної лави, може бути різною.

Так ось, електрон, як відомо, у матеріальному світі може існувати у двох станах одночасно: частинки і хвилі. Він може проявлятися відразу в різних місцях, згідно тієї ж квантової фізики. Сходячи чи точніше зникаючи зі своєї атомної орбіти, електрон миттєво переміщається, тобто тут зникає, а на іншій орбіті з’являється.

Але, що найцікавіше у цьому питанні, так це те, про що вчені поки ще не знають. Розглянемо, наприклад, електрон атома водню — елементу, який входить до складу води, живих організмів, природних копалин і є одним з поширених елементів у космосі. Електронна хмара, розташована навколо ядра атома водню, являє собою форму кулі. Це те, що може зафіксувати на сучасному етапі наука. Але вчені поки не знають, що електрон сам по собі закручений у спіраль. До того ж ця спіраль (одна і та ж сама) може бути закручена як у лівий, так і правий бік, залежно від розташування на ній заряду. От саме завдяки такій спіралеподібній формі та зміні місця концентрації заряду цей електрон легко переходить зі стану частинки у хвилю і навпаки.

Наведу образний приклад. Уяви, що у твоїх руках апельсин. За допомогою ножа ти акуратно зрізаєш з нього шкірку цілісно, по колу, мов би за спіраллю, рухаючись від однієї його вершини, скажемо умовно, від точки А до іншої —точки Б. Якщо таку шкірку відокремити від апельсина, то у звичному згорненому вигляді вона буде являти собою форму кулі, повторюючи контури апельсина. А якщо її розтягти, то вона буде подібна на хвилеподібну мотузку. Так ось, оранжевий бік шкірки апельсина буде являти собою в нашому образному прикладі спіраль електрону, де на поверхні в районі точки А знаходиться зовнішній заряд, а в районі точки Б зсередини (на білому боці шкірки) — внутрішній заряд. Будь-яка зовнішня зміна у точці А (на оранжевому боці шкірки) призведе до такої ж миттєвої внутрішньої, але протилежної за силою і дією, зміни в точці, яка розташована на білому боці шкірки під вершиною Б. Як тільки спадає зовнішній заряд електрону, то під впливом внутрішнього потенціалу спіраль розтягується і електрон переходить у стан хвилі. Коли ж знову з’являється зовнішній заряд, який утворюється внаслідок взаємодії хвилі з матерією, спіраль стискається, і електрон знову переходить у стан частинки. У стані частинки електрон має зовнішній негативний заряд і лівобічну спіраль, а в стані хвилі правобічну спіраль і зовнішній позитивний заряд. І все це перетворення відбувається завдяки езоосмосу.

Спостерігач з позиції тримірного виміру може при створенні певних технічних умов бачити електрон як частинку. Але Спостерігач з позиції вищих вимірів, який буде бачити наш матеріальний світ у вигляді енергій, зможе спостерігати іншу картину будови того ж електрону. Зокрема, що інформаційні цеглинки, які утворюють цей електрон, проявлятимуть винятково властивості енергетичної хвилі (розтягненої спіралі). Причому ця хвиля буде нескінченна у просторі. Простіше кажучи, розміщення самого електрону в загальній системі реальності таке, що він буде знаходитися скрізь у матеріальному світі.

Анастасія: Можна сказати, що він буде існувати, незалежно від того, бачимо ми його як Спостерігачі тримірного світу, чи ні?

Ріґден: Так. Для того щоб це зрозуміти, давай розглянемо ще один приклад — із дзеркалом. Припустимо, кілька фундаментальних інформаційних цеглинок утворюють структуру, яка являє собою локальну точку, якийсь об’єкт. Розмістимо його посеред кімнати, у якій під певним кутом розставлені безліч дзеркал таким чином, що він віддзеркалюється у кожному з них. Отже, об’єкт знаходиться посеред кімнати, відбивається в кожному дзеркалі, до того ж ми бачимо його, отже, інформація про нього є і в нашій свідомості. Одним словом, інформація про цей об’єкт одночасно присутня у декількох місцях. І якщо ми заберемо одне з дзеркал, то в тому місці ми не будемо спостерігати даний об’єкт. Але коли повернемо дзеркало, він знову з’явиться. Отже в принципі, інформація про нього не зникала. Просто за певних умов прояву інформації ми бачимо об’єкт, змінилися умови — ми його не бачимо. Однак об’єктивно цей об’єкт продовжує існувати в тому місці в інформаційному плані. Відображення може мати безперервний потік, виходить, цей об’єкт є в кожній точці цієї кімнати (і, до речі, не тільки кімнати, але й простору, який виходить за межі кімнати), незалежно від того, чи бачимо ми його, чи ні.

Згідно з квантовою фізикою, перебування електрону в стані частинки залежить від самого акту вимірювання або спостереження. Іншими словами, невимірюваний і неспостережуваний електрон поводиться не як частинка, а як хвиля. У цьому випадку для нього існує ціле поле ймовірностей, тому що він знаходиться тут і зараз у багатьох місцях одночасно, тобто в стані суперпозиції. При цьому, не дивлячись на те, що електрон займає множинне положення, це буде той самий електрон і та ж хвиля. Суперпозиція — це можливість одночасного перебування у всіх можливих альтернативних станах, поки не зроблено вибір, поки Спостерігач не здійснив замірювання (обчислення даного об’єкта). Як тільки Спостерігач фокусує увагу на поведінці електрона, як він, мається на увазі електрон, відразу ж згортається в частинку, тобто перетворюється з хвилі в матеріальний об’єкт, розташування якого можна локалізувати. Словом, після замірювання, так би мовити, вибору Спостерігача, один об’єкт буде знаходитися тільки в одному місці.

Анастасія: О, це цікава інформація! Висновки квантової фізики, виявляється, цінні для тих, хто займається самовдосконаленням. Це до певної міри пояснює причину, чому у людини не виходить медитація. Адже що сприяє, так би мовити, «матеріалізації» процесу медитації, тобто переходу з хвильового в матеріальний стан, в якому енергія знову набуває властивостей матерії? Саме спостереження і контроль від Тваринного начала. Інакше кажучи, не вдається медитація тоді, коли вмикаються розумові процеси, властиві звичному, щоденному стану свідомості. При цьому мозок безперервно намагається щось ідентифікувати і локалізувати об’єкт спостереження. Така ситуація виникає тоді, коли під час медитації Особистість недостатньо занурюється у змінений стан свідомості або ж втрачає контроль над цим станом. Це дозволяє Тваринному началу втрутитися в процес спостереження, внаслідок чого народжуються асоціативні образи і втрачається Істина. Хвиля переходить в матерію. Але як тільки ти «відключаєш мозок» з його розумовими процесами і повноцінно включаєшся в медитацію, завдяки прояву своїх глибоких почуттів, то відбувається розширення свідомості і спостережувана від Духовного начала матерія перетворюється у хвилю. Ти зливаєшся зі справжньою реальністю світу, стаєш єдиним цілим з ним, одночасно відчуваєш всю його розмаїтість, ніби тебе багато і ти скрізь. Тоді й відбувається справжня медитація, як процес пізнання Істини.

Ріґден: Абсолютно вірно. Світ Тваринного начала — це світ верховенства матерії та її законів. Світ Бога — це світ досконалих енергій. Коли ти перебуваєш у медитації, у зміненому стані свідомості, то стаєш частиною процесу, частиною божественного прояву тут. Як тільки в тобі вмикається Спостерігач від Тваринного начала, то тобі здається, що встановлюється факт твого контролю над матерією. Насправді встановлюється факт контролю над тобою з боку матерії (Тваринного Розуму). Як результат — ти стаєш всього-навсього лише більш виявленим матеріальним об’єктом, по суті, перетворюєшся в корпускулярний об’єкт загальної матерії (корпускула, від латинського corpusculum — «тільце», «дрібна частинка матерії») і підкоряєшся її законам. Якщо ти переключаєшся у стан хвилі, ти стаєш частиною божественного прояву в цьому світі, тобто Спостерігачем від Духовного начала. Чому й кажуть: чого в тобі більше, тим ти і будеш.

У стані медитації зникає звичайне сприйняття. У досвідченого медитуючого, зокрема, якщо розглянути його стан у духовній практиці «Квітка лотосу», дійсно свідомість значно розширюється, виходить за межі звичного світу. Людина відчуває, що вона одночасно перебуває скрізь. Можна сказати, що суперпозиція у квантовій фізиці, набуття стану хвилі, це все одно, що в медитації набуття стану виходу у вищі виміри, де матерія вже відсутня. Суперпозиція у стані медитації — це коли ти «бачиш», у сенсі відчуваєш глибинними почуттями, весь світ і його різноманітні прояви. Але як тільки Спостерігач концентрується на якомусь об’єкті, його свідомість звужується і обмежується об’єктом спостереження. Тобто, тільки-но ти робиш вибір і зосереджуєшся на конкретних деталях, хвиля перетворюється в матерію. Адже коли ти концентруєшся на деталях, то об’ємне сприйняття зникає, і залишаються тільки деталі. Думки від Тваринного начала — це своєрідний інструмент, сила для матеріалізації об’єктів, а почуття від Духовного начала — це сила для розширення свідомості, виходу у вищі виміри.

Анастасія: Так, наскільки складний цей світ і якими очевидними у ньому можуть бути прості речі.

Ріґден: Так от, що стосується квантової фізики… З одного боку, це поняття про Спостерігача розширило межі пізнання вчених, з іншого боку — завело у глухий кут. Адже позиція Суперспостерігача доводить, що існує якась величезна сила, яка здатна впливати ззовні на Всесвіт, на всі її об’єкти і всі процеси, що відбуваються в ній.

Видавничий дім СЕНСЕЙ