Але тут, мабуть, варто трішки заглибитися в природу людини, походження її глибинних стремлінь та їхніх проекцій у світі матерії. У житті людини вельми важливо, які саме почуття вона породжує своїм вибором і накопичує протягом життя. Чому? Тому що з цим багажем, з цією інформацією, або сказати образно, з цим її «Я» (Особистістю), їй доведеться піти за «межу» після смерті тіла і відповідати за цей свій вибір.

Тепер давай розглянемо механізм зародження почуття. Первинний поштовх будь-якого почуття йде від глибинної сили, яка виходить від Душі. Оскільки Душа є дуже потужною часткою з нематеріального світу в неї завжди один вектор руху, одне бажання — вирватися з цього світу й перейти у свій світ, який люди називають духовним світом, світом Бога. Цей первинний поштовх від Душі і є першоосновою породження глибинних потужних почуттів. Якщо цю силу цілеспрямовано використовувати в духовному руслі, то її буде достатньо, щоб людина, незалежно від минулого, за своє життя вийшла з циклу перероджень.

При виникненні такого глибинного почуття наш матеріальний мозок починає реагувати на цю силу і, відповідно, через свідомість трактувати ці почуття по-своєму. Тобто людина, керуючись своїми асоціаціями, починає «тлумачити» виникле почуття за звичним для неї шаблоном способу мислення. А ось на цьому етапі дуже важливу роль якраз відіграє світогляд людини. Це те, що їй закладене у свідомість з дитинства, накопичений нею життєвий досвід, сформовані (у тому числі й завдяки засобам масової інформації) моделі поведінки і спосіб мислення, які вкоренилися в її підсвідомості, а також особистий кругозір знань, вміння контролювати думки і концентрувати увагу. Від домінуючого світогляду людини залежить, як і куди витрачається сила, яка виходить від Душі. Адже ця внутрішня єдина сила (глибинне почуття) найчастіше просто дробиться і спотворюється свідомістю через призму домінуючих думок.

Анастасія: Цей процес можна порівняти з тим, як наприклад, відбувається заломлення сонячного променя в трикутній скляній призмі, тобто, розкладання променя на багатобарвний райдужний спектр?

Ріґден: Абсолютно правильно. Цей процес можна образно порівняти з дисперсією світла, коли одна єдина хвиля розділяється на хвилі різної довжини. Свідомість з наявним накопиченим досвідом своїх асоціацій — це як та ж призма, яка розділяє єдину силу, спрямовуючи її на безліч дрібних складових — думок, що надають цій силі свій відтінок. Яка домінанта стоїть у свідомості людини, таке і забарвлення думок, такі й бажання. Думки від Тваринного начала, завдяки цій силі, ілюзорно роблять гіпербарвистими та привабливими самі бажання, тобто, по суті, не відповідними до дійсності при їхньому втіленні (оскільки вони порожні). Простіше кажучи, домінуючі думки, на яких зосереджена увага, спрямовують силу єдиного глибинного почуття на реалізацію бажань людини.

Анастасія: Як то кажуть, сила вона і є сила. Важливим є вибір людини, куди вона цю силу спрямовує.

Ріґден: Абсолютно правильно. Візьми те ж почуття гордості або, наприклад, ненависті. Є таке сучасне прислів’я: «від любові до ненависті — один крок». Нейрофізіологи на сьогоднішній день підтвердили, що з появою почуття ненависті або романтичної любові в людини «чомусь» вмикаються одні й ті ж ділянки головного мозку, хоча ці почуття мають докорінну відмінність. Коли вчені дійдуть до наукового розуміння сили, яка є основою домінуючої думки, вони зрозуміють «чому» так відбувається. Насправді все просто. Адже справа не в зовнішньому, не в тому, що хтось зачепив манію величі людини, скривдив, не те сказав чи зробив. Справа винятково у внутрішніх почуттях самого «скривдженого». Просто домінуюче в його свідомості Тваринне начало використовує ту ж силу глибинних почуттів, тільки забарвлює її в інші думки за допомогою уяви, виставляючи все у вигляді негативної ситуації. Та ще доповнює цей свій вигаданий «промальований сюжет» різними асоціаціями, які людина почерпнула з нав’язаної їй моделі поведінки в подібних ситуаціях. Ось тобі і предмет конфлікту.

Буває так, що Тваринне начало просто спотворює або підмінює поняття. Наприклад, людина починає скаржитися, мовляв, «я все роблю для інших, а для мене ніхто нічого не робить». Це якраз є підміною. Тваринне начало є споживачем. Духовне начало — благодійник. Якщо простежити корінь образи, то він виявиться всередині тебе. Зовнішня образа на когось — це результат твого програшу своєму Тваринному началу. Вона каже про те, що ти був не правий насамперед перед самим собою. Недовіра до себе і сумніви виникають від незнання Істини. Незнання Істини від небажання зазирнути всередину себе, адже там Істина. Істина — це Життя або Смерть. Страх перед Істиною, який виходить від Тваринного начала, спотворює її, намагаючись віддалити. Але вона неминуча, який би вибір не зробила Людина. Навіть темниця не позбавить свободи світлу Душу, і ніяка земна влада не зробить вільною тварину, приречену на смерть.

Анастасія: По суті, виходить, що люди даремно витрачають у конфліктних ситуаціях свою силу, яка призначена для духовного росту?

Ріґден: До того ж безглуздо витрачають, здійснюючи вибір у бік Тваринного начала, за що згодом їм же і доведеться нести Відповідь… Древні, пояснюючи духовний шлях людини, образно порівнювали тіло з човном, на якому людина здійснює своє плавання океаном ілюзій, тримаючи курс на маяк Душі. А Тваринне начало, Тваринний розум Матерії порівнювали з Ворогом всепроникаючим, який прагне зайняти розум речами тимчасовими, маловажливими, відволікти від Вічного, від світла маяка Душі. Адже пристрасть до ілюзії матерії звужує кругозір і обмежує розум проблемами човна, не простягаючись більше метра від його краю. Так Ворог людський намагається збити людину з напрямку. Однак не варто зваблюватися океаном ілюзій і короткочасним перебуванням у човні. Коли людина закінчить своє плавання, вона залишить човен на березі, як щось тимчасове, непотрібне більше для її подорожі, підвладне тлінню і руйнуванню. Все видиме зникне і перетвориться в ніщо, як зникає палаюча свічка. Лише той, хто не прив’язаний до видимого, піклується про Душу. Як казали мудрі: «Рятуй свою душу, адже ловець її не дрімає. Стережи кожну годину і кожну хвилину, використовуй життя своє на користь спасіння душі своєї».

Анастасія: Лише той, хто не прив’язаний до видимого, піклується про Душу… Але ж дійсно так і є. Люди багато в чому спокушаються в помислах саме видимим. Відкриття невидимих граней, які є в них і пізнаються ними через глибинні почуття, допомагає не тільки відчути світ Душі, але й зажадати його понад усе, що є в матеріальному світі. Я зустрічала багатьох людей, які йдуть духовним шляхом і не здаються своєму Тваринному началу. Так, вони іноді програють йому в якихось моментах, але потім усвідомлюють це і набувають цінний досвід обходу подібних його пасток. Такі люди часто запитують, як захиститися від атак Тваринного начала і як попередити їхній прояв, як розпізнати їх і не допустити в собі розвиток негативної ситуації.

Ріґден: Треба просто знати механізм атак Тваринного начала, їхню природу і навчитися керувати собою. Зверни увагу, коли людина перебуває на духовній хвилі, займається роботою над собою, духовними практиками, у неї розширений стан свідомості. У тих же медитаціях вона відчуває, що її свідомість мовби виходить за звичні грані сприйняття світу. І найголовніше, людина переживає відчуття радості, щастя, які виходять від Душі назовні, тобто ніби зсередини її, з глибини почуттів, у зовнішній навколишній світ. Саме це почуття мозок асоціативно ідентифікує як почуття неземного щастя, радості, свободи. Свідомість стає ясною, чіткою. Всі земні проблеми видаються дрібницями в порівнянні з цим почуттям рідного дому, неосяжного спокою і Вічності. Відповідно й настрій стає бадьорим, піднесеним, і дії наповнюються силою. Тепер давай вникнемо, що відбувається з людиною, коли її атакує Тваринне начало.

Атаки Тваринного начала бувають різні. Ворога, як то кажуть, треба знати в обличчя. Розглянемо для початку грубу атаку Тваринного начала, яка ґрунтується на образі, почутті незадоволення собою, самоїдстві, під загальним гаслом «життя не склалося» (позиція «жертви»). По-перше, цю грубу атаку Тваринного начала можна охарактеризувати як зовнішній тиск. Якщо уважно простежити з позиції Спостерігача від Духовного начала, звідки випливає цей тиск, який відчувається навіть на фізичному рівні, то він відчувається саме ззовні, зверху вниз, начебто тиск з боку голови або зі спини на груди.

В результаті такої грубої атаки Тваринного начала, буквально за короткий проміжок часу людина перетворюється з активного індивіда в пасивного, стає дезорієнтованою. Вона ніби втрачає під собою якийсь фундамент, основу. У її свідомості зненацька виринають і починають прокручуватися негативні образи, думки, надумані проблеми, які притягують і зосереджують на собі увагу… Коли це відбувається, людина переживає стан незадоволення, емоційного переживання, що проявляється в основному за стандартними схемами. Всередині стає погано, дискомфортно, начебто щось стискається в грудях. Складно сконцентруватися на якійсь роботі, тому що сторонні думки постійно відволікають на розмірковування про одну й ту ж саму наболілу тему. Виникає, як то кажуть, «душевний біль» або образа, або гнітять погані думки, починається самоїдство, каяття за щось. З’являється клубок негативних думок, асоціацій, емоцій. Загалом, увага акцентується на проблемі, яка нагнітається Тваринним началом. Свідомість людини звужується до точки цієї проблеми. Вона починає бачити тільки її і ніщо інше. Наприклад, людина вмикає телевізор, намагаючись відволіктися від цих думок. Але свідомість начебто спеціально чіпляється, зосереджує увагу на тих програмах і фрагментах передач, які торкаються її наболілої проблеми. Або інший приклад, людина, перебуваючи у цьому стані, починає з кимось спілкуватися на відсторонені теми. Але згодом навіть не помічає, що свідомість всеодно мимоволі переводить розмову в русло цих же надуманих проблем… Якщо людина потерпає від подібного стану, то їй треба розуміти, що така одержимість негативними думками і пригноблений стан свідомості — це і є початок грубої атаки Тваринного начала.

Анастасія: Тобто людина ніби реагує на ситуацію однобоко.

Ріґден: Правильно, у неї просто зникає цілісне сприйняття картини світу, відбувається звуження свідомості. Людина стає зациклена на якійсь проблемі. Образно кажучи, до цього вона бачила широкий спектр кольорів, а під час атаки Тваринного начала акцентується тільки на одному чорному кольорі, інші для неї перестають існувати, вона їх ніби не помічає.

У чому сенс такої грубої атаки Тваринного начала? Його ціль — блокувати зв’язок Особистості з Душею, через що і йде своєрідний тиск ззовні всередину. Під час такої атаки, образно кажучи, сигнал від Душі не доходить до свідомості Особистості в чистому вигляді (як це буває при духовних практиках), значно спотворюється через активацію «забруднених фільтрів». Важливо знати, що в основному Тваринне начало ловить людину на її ж слабкостях. Адже воно знає всі слабкі місця людини, її минуле і сьогодення, всі таємні мрії, на яких вона колись акцентувала свою увагу і жадала того чи іншого блага цього світу для себе улюбленої. Та й бажання, які обтяжують духовний шлях, у людини, точніше її нової Особистості, виникають знову ж не на порожньому місці. В основному це традиційні шаблонні установки з матеріальним ухилом, що домінують в оточуючому її суспільстві. Тому в більшості людей і переважають такі якості від Тваринного начала, як егоцентризм, заздрість, безмірна жадібність і жалість до себе улюбленого…

Анастасія: Так, людина дуже швидко заражається стимулами від Тваринного начала.

Ріґден: До речі, хотілося б відзначити, що під час атаки Тваринного начала людина бачить себе тільки в ключі «хорошої людини». Вона, мовляв, у всіх відношеннях «супер», а всі інші не інакше, як «гади повзучі». Коли людина перебуває в такому стані, тільки спробуй сказати їй прямо, що вона сама у всьому винна через прояв своїх негативних якостей, як відразу весь цей негатив вона спрямує і в твій бік. Її Тваринне начало відразу почне агресивно захищати свої позиції. Справа в тому, що, перебуваючи в подібному стані, людина усвідомлено не сприймає такі пояснення і зауваження щодо своєї Особистості. Чому це відбувається? У першу чергу через звужену на цей момент свідомість, зацикленість на власному егоїзмі. Адже в цьому стані для людини, крім «я, я, я» у різних іпостасях, нічого й нікого не існує.

Анастасія: Так, уже що-що, а звалювати провину на когось і придумувати зовнішні причини Тваринне начало уміє майстерно, як то кажуть, тільки дай привід зачепитися. І ще улюблений прийом Тваринного начала підсунути людині думку, яка буде водити її замкненим колом: «А могло би все бути зовсім інакше, якби…». До речі, читачі досить часто запитують, чому відбувається таке ходіння думок по одному і тому ж колу, навіть якщо від цього людині стає тільки гірше?

Ріґден: З двох причин. По-перше, це робота Тваринного начала. Воно створює людині внутрішні умови для її вибору. А вже чому Особистість віддає перевагу у своєму недовгому житті (Волі Духовного начала чи Тваринного, добрим чи поганим думкам) — це вже її право. Але з обраних людиною у кожному дні пріоритетів формується і її післясмертна доля. По-друге, зациклення негативних думок по колу — це всього лише один зі способів Тваринного начала, яким воно концентрує увагу людини на собі, змушуючи Особистість служити примхам Тваринного розуму, відповідно розтрачуючи життєву енергію у смертне. Справа в тому, що людина при такому зацикленні починає займатися самоїдством, сердитися, постійно думати про минуле. Простіше кажучи, її свідомість звужується до емоційної, однобокої точки сприйняття якоїсь «особистої» проблеми, і при цьому вона навіть не розуміє, хто, навіщо і чому задає в ній саме цей напрямок мислення. І тут справа навіть не в конкретній надуманій проблемі (вирішиться ця, обов’язково з’явиться інша). Справа в тому, що необхідно навчитися управляти собою, тоді й внутрішніх проблем стане менше, адже саме від них ростуть зовнішні ситуації в житті людини.

Анастасія: Це правильно, інакше, так і буде тривати до кінця життя це ходіння кругами. Прямо як у тому народному прислів’ї «ти тягнеш, і він тягне: хто кого не перетягне, а обом падати».

Ріґден: Буває, що людина півжиття гризе себе за якісь нереалізовані колись можливості у плані покращення свого житія-буття у цьому матеріальному світі. Вона перебуває в маревах про несправджене «щастя» і бачить його тільки в гарному світлі для себе, де власна значущість (манія величі) задоволена і посідає в його мріях першу позицію. Людина не враховує, що Тваринне начало малює їй чергову ідеальну ілюзію і її мрія після реалізації у житті виглядала би зовсім не так, як вона собі її уявляла. В цьому стані людина не розуміє, що якби все трапилося інакше, то ще невідомо, якою вона була би зараз, що собою являла, і чи були б у неї ті умови і можливості, які нині має. Адже кожен життєвий крок припускає зміни і тягне за собою низку подій, які формують майбутнє людини.

Анастасія: Так, поки людина не почне розуміти свою природу, їй буде складно усвідомити, у чому ж полягає її справжнє «щастя»…

Ріґден: Буває й іншого виду атака Тваринного начала — м’яка і вкрадлива, заснована на гордині. Вона прямо протилежна грубій атаці. Під час такої атаки Тваринного начала людині починає здаватися, що все в неї чудово, все схоплено, що вона така класна, що всі навколо її хвалять. Але, якщо подивитися на цю ситуацію з боку Спостерігача від Духовного начала і розібрати ці моменти самомилування, то нескладно побачити, що всі вони замішані на егоцентризмі та себелюбстві. У людини точно так само звужується свідомість, її так само замикає на собі улюбленій, тільки в інший бік. Образно кажучи, вона, як нарцис, нікого навколо не помічає, крім себе. І тиск знову таки відчувається іззовні всередину, тільки він не грубий, а м’який, пестливий, такий, що приносить задоволення і має характер насолоди зовнішнім.

Анастасія: А ще яких підступів можна чекати від Тваринного начала?

Ріґден: Способи його впливу різноманітні. Наприклад, ти робиш важливу справу, яка в підсумку в хорошому сенсі вплине на багатьох людей і їхні життя. А Звірятко (Тваринне начало) вже на початкових етапах реалізації цієї справи починає підсовувати ідеї, які вимагають від тебе витратити стільки ж сили і часу, як і на основну справу. Ці зовсім неважливі на цей момент ідеї починають розсіювати твою увагу безліччю своїх питань, які вимагають «термінового вирішення». Таким чином, ти просто закрутишся в цих проблемах, і, як то кажуть, буде багато метушні і мало користі. Але в остаточному підсумку, якщо оцінити коефіцієнт корисності виконаних тобою дій, то виявиться, що суєтні справи не дали такого значущого результату, як могла б дати першопочаткова невиконана тобою важлива справа. А час змарнований, і сили розтрачені в нікуди. Це і є тонка підміна.

Інший варіант атаки Тваринного начала з серії підміни понять. Наприклад, тобі вдалося зафіксувати атаку, вдалося утримати свої позиції. Але зненацька всередині починається ніби своєрідна паніка, на кшталт того: «Караул! Терміново хочу у Вічність! Що робити?! Як терміново врятуватися?» Це теж ювелірна підміна. На жаль, таких підмін безліч. Буває так, що людина, перебуваючи під впливом Тваринного начала і не дуже обтяжуючись роботою над собою, тільки вихваляється перед іншими своїми «досягненнями» в особистому духовному розвитку. Вона помилково вважає (від гордині), що «стереже» свою Тварину у «всеозброєнні». Але, насправді, ця ситуація подібна до байки про вовка і мисливця:

«Одного разу вовк вирішив зробити одиночну вилазку, щоб потім похвалитися перед своєю зграєю, що він один ходив полювати на саму людину. В цей же час людина вирішила наодинці податися на полювання, щоб потім похвалитися перед мисливцями, що він сам один ходив добувати вовка. І обоє пішли, вовк і мисливець, і обоє боялися, тремтячи від страху вночі. Обоє зручно влаштувалися на узліссі, притулившись до «теплого дерева». Так і просиділи до світанку, притулившись від страху спиною один до одного, лише тішачи себе думкою, як вони будуть вихвалятися перед своїми, що поодинці ходили полювати. Їм було тепло і затишно, і вони обоє були невимовно раді, що залишилися цілими і неушкодженими. Щасливий був вовк, що не попався мисливцеві, і щасливий був мисливець, що не попався вовкові».

Анастасія: Це правильно сказано. Багато людей не утруднюють себе реальною роботою над собою, а лише тішать себе облесливими думками. А потім дивуються, чому у них немає суттєвих результатів у духовному розвитку, адже вони багато разів «ходили на полювання» на свою Тварину. Дивовижно, скільки тонких підмін. Таке враження, що не тільки ти ростеш у пізнаннях, але й Тварина не дрімає, постійно вдосконалюється у тому, на чому ще тебе можна підловити.

Ріґден: Так воно і є. Найсмішніше, що програми у Тваринного начала стандартні, однотипні. Люди стають на одні й ті ж самі граблі, і кожен думає, що по лобі отримав тільки він. Кожен гадає, що йому важче, ніж іншим доводиться в цьому житті, і що саме його життєві перешкоди найбільш складні й непереборні. Але вся ця зневіра — чергова пастка Тваринного начала, щоб людина сконцентрувала свою увагу на його установках. Але знаючи ці виверти, можна легко передбачити і уникнути чергової атаки, оминути розставлені капкани. Найпоширеніші програми Тваринного начала засновані на гордині, егоцентризмі та страху. Із цих негативних почуттів народжуються заздрість, ревнощі, смуток, образа, жалість до себе, бажання контролювати інших, обговорювати, звинувачувати когось, страх до змін, страх перед хворобами, втратою когось із близьких, страх самотності, наближення старості, смерті тощо. При цьому відбуваються такі ж процеси звуження свідомості, про які я вже розповідав.

Але, як казали в давнину, хто піднімається на високу гору, того смішить будь-яка життєва метушня. Якщо людина прагне всерйоз зайнятися власним духовним розвитком, їй потрібно в першу чергу дисциплінувати свої думки. Якомога частіше давати собі звіт про емоції, які переживаєш, про спосіб мислення, аналізувати, яка їхня природа, механізм виникнення. Вміти бути над обставинами, буденністю. Вміти сприймати світ з позиції Спостерігача від Духовного начала, а не зі звичної позиції Спостерігача від Тваринного начала.

Тваринне начало постійно малює людині велику ілюзію про те, що являє собою внутрішній світ людини, роблячи акцент на Его Особистості, і що таке в його інтерпретації є зовнішній світ, який нібито повинен служити цьому Его. З позиції цієї ілюзії воно нав’язує Особистості помилкові судження про світ, про інших людей, таким чином віддаляючи людину від сприйняття Істини. Насправді все інакше.

Анастасія: Ви праві, можна сказати, всі ми у цьому світі є ілюзією, поки не приступаємо до духовної роботи над собою. А коли починаємо духовно розвиватися, то розуміємо, що ілюзією є і цей світ. Маючи практичний досвід у кожному дні роботи над собою, я вже глибше усвідомлюю, наскільки насправді важливо розуміти, хто саме в тобі спостерігає за цим світом і на підставі чого цей Спостерігач робить висновки.

Ріґден: Зверни увагу, адже Спостерігач ніколи не буде відділений від спостережуваного, тому що спостережуване він буде сприймати через свій досвід, по суті, він буде спостерігати аспекти самого себе. Розмірковуючи про світ, насправді людина буде висловлювати бачення лише своєї інтерпретації світу, сформованої способом її мислення і набутим досвідом, але не повноцінної картини реальності, яку можна осягнути тільки з позиції вищих вимірів.

Анастасія: Очевидно, що такі спостереження у звичному стані свідомості людина буде здійснювати за допомогою порівняння, суджень про подібність чи відмінність об’єктів у першу чергу по відношенню до себе.

Ріґден: Цілком правильно. У природі людини закладені механізми порівняння для більш швидкого навчання, одержання і засвоєння досвіду, набуття навичок, запозичення стилю поведінки і так далі через наслідування і асоціативний спосіб мислення. Завдяки цьому людина дуже швидко навчається всіляким діям, моделям поведінки, пізнає навколишній світ. Однак все це пов’язане з ототожненням, зіставленням, тобто порівнянням. Адже для судження потрібне порівняння. І отут багато що залежить від того, що домінує в Особистості як Спостерігачі: Духовне начало чи Тваринне начало. Коли домінує Духовне начало, порівняння відіграє другорядну роль. Воно необхідне лише для передачі свого духовного досвіду через відомі асоціації. Тоді як сам процес пізнання в тій же духовній практиці відбувається за рахунок інтуїтивного відчуття, розширеної свідомості та зовсім нового для людини внутрішнього розуміння, де не потрібно нічого порівнювати, де просто присутня ясність усвідомлення всіх процесів, які не можна пояснити за допомогою логіки. Людина відчуває себе частиною духовного світу, частиною великого цілого, справжньої реальності.

Коли домінує Тваринне начало, Особистість повністю поринає у гру ілюзій матеріального світу. Вона постійно порівнює себе з кимось за якоюсь ознакою (інтелектуальною, професійною, зовнішності, типу людей) і так далі. Для кращого розуміння давай розглянемо типову ситуацію. Перебуваючи в такому стані, що людина зазвичай думає про свого сусіда або колегу по роботі, який має зарплату трохи більшу чи обіймає вищу посаду? Як правило, порівнює з собою, мовляв, «він такий же, як і я, чим я гірший…» тощо. Гординя від Тваринного начала також запускає механізм заздрості, яка провокує сплеск агресії, гніву. Людина звинувачує у своїх внутрішніх промахах оточуючих людей або ж гризе себе. Тваринному началу властиво нагнітати думки самопридушення, самогноблення на людину, що вона, знову ж в порівнянні з іншими людьми, щось не так робить або в чомусь гірша за інших. У цьому випадку необхідно пам’ятати, що не Тварина — критик, а Совість є найкращим твоїм помічником.

Анастасія: Що саме штовхає людину на осуд когось?

Ріґден: По-перше, ті домінуючі якості від Тваринного начала, які є в ній самій. На це варто звернути увагу, коли з’являються подібні думки осуду.

По-друге, численні егоїстичні ілюзії — шаблонні установки і робота Тваринного начала, які породжують емоційні сплески, які підштовхують людину на осуд когось. Ці установки такого характеру, наприклад: «я можу краще, ніж хтось», «тільки моя думка правильна» і так далі. Тобто в їхній основі егоїзм, бажання таємно панувати, командувати над собі подібними, побудувати свою ілюзорну «імперію впливу» — все це, по суті, інструменти, якими Тваринне начало управляє та маніпулює людиною.

По-третє, людину штовхають на осуд когось спроби Тваринного начала відшукати або видумати проблеми, насправді неіснуючі, але думки про них будуть здатні змусити людину тривалий час утримувати негативний образ у свідомості. А останнє сприяє напрацюванню звички негативного способу мислення Особистості, тобто про що б говорила чи думала людина, все в неї завжди буде погане, негативне і, головне, вона буде нескінченно довго це засуджувати.

В чому тут загроза? Цей процес зосереджує і довго утримує увагу людини на таких думках. А увага — це сила, початок творення. Концентрація уваги здатна зосереджувати і накопичувати певні види енергій, сплеск яких і породжує акт дії, творення чогось (емоцій, думок, дій, подій) у видимому та невидимому світах. Це, у свою чергу, формує долю людини як при житті, так і після смерті фізичного тіла. Чи буде результат цього творення позитивним або негативним — залежить від вибору людини, її пріоритетів, щоденної звички способу мислення, наскільки вона вміє контролювати і дисциплінувати свої думки та емоції.

Анастасія: А якими способами Тваринне начало провокує в людині так званий стан «безпричинної» агресії?

Ріґден: Стани «безпричинної» агресії особливо часті, коли людина зациклює мислення на власній гордині, приділяє багато уваги боротьбі за домінацію своєї «авторитарної думки» у колі знайомих і близьких йому людей. Природно, що в такій людині домінує Тваринне начало, яке робить її залежною від своїх програм і установок. У цьому випадку людина стає легко керованою матеріальним Розумом через систему споживацьких цінностей, де наріжним каменем є задоволення нескінченних потреб Тваринного начала.

Анастасія: А чому людину так турбує і обтяжує думка когось про неї?

Ріґден: Оцінка себе та інших з наступним порівнянням насправді бере початок від тваринної частини людини. Прадавній інстинкт бути «альфа-самцем» чи «альфа-самкою». Тварина завжди прагне виглядати в очах суперника крупнішою і гарнішою. Тому людину так турбує і обтяжує думка когось про неї. Як правило, це обмежується бажанням здаватися, а не бути. Людину турбує: «А що скажуть інші?» Але вона навіть не замислюється, а хто ж саме буде судити про неї? Від гордині й зарозумілості виникає страх людини перед думкою Тваринного начала інших людей. Чому? Тому що чужа критика в цьому випадку розглядається як принижування значущості власного Его. Хоча все це сторони одного процесу: боротьби за домінацію, за владу над собі подібними. Звідси виростає образа, пригнічений стан, агресія.

Анастасія: Розкажіть, будь ласка, для читачів, що потрібно робити, щоб уникнути всіх цих ситуацій?

Ріґден: Людина (Особистість) перебуває в тілі, а тіло — це вотчина Тваринного начала. Знаючи про можливі атаки, завжди можна здійснити контратаку. Це як у розвідці. Якщо буде протистояння супротивнику, який набагато перевершує тебе силою, то важливо знати кількість та якість його сили, дислокацію, тактику і прийоми його дій, щоб створити оперативну протидію. Тоді це збільшить твої шанси на перемогу.

Потрібно контролювати процеси порівняння, які відбуваються у твоєму розумі. Потрібно якнайчастіше задавати собі питання, наприклад, такого характеру: «Звідки береться заздрість?», «Що і кого я порівнюю?», «Чи доречне таке порівняння?». Люди не бувають «однаковими»: кожен індивідуальний і відрізняється за своїми особливостями в будові, генетиці, за характером, талантами, працьовитістю тощо. Вони мають індивідуальні особливості не тільки у своїй видимій, але й у невидимій структурі. Простіше кажучи, у кожного своє, свій хрест, своя доля. Краще, звичайно, при проявах свого Тваринного начала використовувати девіз: «Не порівнювати, не гордитися, не заздрити!». Ставитися до будь-якої ситуації з позиції Спостерігача від Духовного начала, тобто абстраговано від думок і емоцій Тваринного начала.

Потрібно сприймати ситуації і людей такими, які вони є, адже будь-яка ситуація, кожна людина в ній — своєрідний учитель. Треба вміти з будь-якої, навіть негативної обставини здобувати позитивні уроки. Вміти задовольнятися тим, що маєш. Адже корінь відчуття задоволення не у зовнішньому світі, а у внутрішньому світі людини, у її глибинному бажанні. Якщо людина прагне стати Духовною Особистістю, то про старання духовне і всі її бажання.

Для Людини важливо пам’ятати, що прагнення вдавати з себе не означає бути. Головне, покладатися на внутрішнє, на те, що виходить від Душі. Жити не заради думки інших «тваринок». Найкращий суддя — це Совість. Прийнявши особисте рішення пильнувати за думками, дуже складно дозволити собі халтурити. В людині є важливою чистота внутрішнього одкровення перед самою собою, адже вона ніколи не буває самотньою, Бог завжди з нею.

Часто люди, не обтяжуючи себе аналізом власних вчинків, контролем і дисципліною своїх думок, починають втручатися в чиєсь життя порадами і повчаннями. Треба пам’ятати, що люди замислюються не про те, що хвилює їхнього співрозмовника, а про те, в чому хотіли би розібратися самі для себе. Як сказав один мудрець: «Навчаючи когось, вчися сам, і колись зрозумієш, чого ти навчаєш». Не завжди потрібно втручатися в чуже життя. Але завжди потрібно надавати право власного вибору кожному індивіду. Кожен обирає те життя, за яке потім і буде відповідати. Бути прикладом і нести відповідальність за свої думки, слова і справи —достойно Людини. Радити, коли тебе не запитують, і повчати, коли цього не хочуть, значить здійснювати акт насильства, хай навіть над тією, яка помиляється і є ледачою, але Особистістю.

Життя бере від кожного згідно його можливостей і кожному дає згідно його заслуг, до того ж не зовнішніх, а внутрішніх. Чим більше ти змінюєш внутрішній світ, працюєш над собою, над поліпшенням своїх якостей, тим більше ці зміни проектуються на зовнішній світ. Перебуваючи ж у стані домінування Духовного начала, людина розбирається в собі, аналізує свої думки і вчинки у спокійному, ясному стані свідомості. Будь-яка зовнішня ситуація, провокування негативу з боку інших людей для неї як сигнал до особистої роботи над собою, набуття певного досвіду в самовдосконаленні. Адже, як правило, провокування відбувається від відповідного імпульсу, який виходить від самої людини, тому думки, слова і емоції потрібно тримати під контролем. Внутрішні сумніви породжують зовнішній хаос. Тверде знання — штиль і порядок. Коли людина навчиться себе контролювати, вона не буде чекати поштовху ззовні, щоб зрушитися з місця, вона буде самостійно йти шляхом самовдосконалення. Варто пам’ятати: мудрий навчається навіть у ворогів.

Мета і завдання Тваринного начала — відволікти людину різними способами від головного — духовного розвитку, впіймати увагу на її «слабинках». Способи атак Тваринного начала різні. Але є спільні моменти. Завжди ці пастки мають у своїй основі егоїзм у тій чи іншій формі: або мазохізм у якості самобичування в думках, жалість до себе, або нарцисизм, тобто самозакоханість. Це дві основні крайності Тваринного начала. Завжди при атаках Тваринного начала зникають потоки зсередини назовні і виникає тиск ззовні всередину, що чітко прослідковується на чуттєвому рівні. Якщо ти як Особистість прагнеш до духовного звільнення, то просто присікаєш подібні провокації. А останнє дуже важливо, тому що коли помічаєш або відчуваєш початок атаки, ти вже наполовину виграєш бій з Тваринним началом. Адже сила Тваринного начала — у тайнодії. Знаючи про це, ти завжди можеш вжити контрзаходи.

Образно кажучи, це як у східних єдиноборствах. Якщо ти психологічно і фізично краще підготовлений, ніж твій суперник, знаєш способи його боротьби, звички, якщо вчасно передбачиш найменші прояви атаки і правильно реагуєш на його «коронні удари», то в тебе є час на проведення контратаки, а отже і більше шансів на перемогу. Потрібно передбачити удар і вчасно відхилитися вбік. А якщо ти навіть не підозрюєш, що Тваринне начало — це твій супротивник, думаючи, що це твій напарник, ну тоді, звичайно, нічого й говорити про твої шанси на перемогу. Адже ти будеш сприймати його випади й агресивні атаки як свій природній стан, не розуміючи, чому і за що тебе так бичує життя, будеш постійно попадати на його найменші провокації, не розрізняючи де твоє істинне, а де напускне.

Чим більше ти примушуєш себе до самодисципліни, чим більше протистоїш помислам від Тваринного начала, тим більше набуваєш влади над ним. Тут, як на війні: або ти ворога, або він тебе. Твоє завдання — перемогти за всяку ціну, тут і зараз! Час швидкоплинний, потрібно бути швидким на всяке добро і твердим у своєму намірі врятувати Душу.

Коли воїн таємно перебуває в стані ворога, він не буде думати ні про ласощі, ні про розкіш, ні про забави. Він буде зосереджений на перемозі. Воїн потроїть пильність, тому що перебуває у таборі ворога. Він буде думати про те, як виграти цей момент війни. Справжній воїн оберігає свої глибинні почуття від гріхів видимого світу. Не дивиться із заздрістю, пристрастю, ревнощами на чуже. Не дає волі уяві, перекрученій ілюзіями світу. Тому що ілюзії світу є станом ворога, і горе приходить від спокус ними. Воїн не дає волі гніву, коли програє поточний бій. Тому що як би не обпалив його ворог у момент протистояння, все буде воїнові на користь, тому що міцнішим стане його дух і розважливішим, мудрішими наступні його діяння.

Анастасія: А як можна розблокувати в собі стан звуженої свідомості, нав’язаний Тваринним началом?

Ріґден: Розуміючи, що знаходишся під атакою Тваринного начала, завжди можна і потрібно розблокувати цей стан, тобто зробити наступне. У Тваринного начала насправді теж є свої вразливі місця. Воно боїться двох моментів: швидкоплинності часу і смертності тіла. Тому перше, що потрібно зробити під час атаки, — це подумки відійти від прив’язаності себе до тіла, подивитися на нього з позиції Спостерігача від Духовного начала, розширеної свідомості, ніби дивишся з космосу на Землю. Потрібно усвідомити, що час швидкоплинний і все дуже швидко минає, що твоє фізичне тіло смертне, як і всі його бажання і потреби.

Далі необхідно розширити картину сприйняття світу, проаналізувати ситуацію з різних боків з позиції Спостерігача від Духовного начала. Самокритично підійти до питання про своє внутрішнє, використовуючи наявні знання про людину, про світ, докопатися до таємних бажань свого Тваринного начала. Як правило, в основі багатьох його бажань лежить жага влади над кимось або чимось. Тільки воно камуфлює це бажання під всякими майстерними приводами.

Ну і, звичайно ж, після цього потрібно здійснити гальмування нейронів, збуджених такою агресією. Простіше кажучи, зробити духовні практики, наприклад, «Квітку лотоса», опис якої ти дала у книзі «Сенсей». Завдяки цій практиці відновлюється цілісне сприйняття світу, прибирається обмеженість свідомості, проявляється глибина почуттів, які виходять від Душі. Тобто відбувається приплив глибоких почуттів зсередини назовні. Природно, що після такої зміни стану свідомості, людина перемикається на позитивне сприйняття світу. Мозок, розшифровуючи цю інформацію, видає асоціативний ряд, забарвлений позитивними емоціями.

Так що вихід зі стану звуженої свідомості пов’язаний з активною контраргументацією, розумінням тимчасовості і смертності матерії, вибором життєвого курсу на духовні орієнтири та використанням відповідних інструментів для настроювання на необхідну позитивну хвилю. Людям часто не вистачає саме елементарної аргументації — слів для переконання самого себе, щоб вийти зі звуженої свідомості і побачити об’ємніше картину світу. Чому й важливо в кожному дні працювати над собою, розуміти всю відповідальність перед самим собою. Необхідно пам’ятати, що поки свідомість, точніше Особистість, нестійка у своєму домінуючому виборі — людина хитка і перебуває у своїх сумнівах. Щоб бути стійким на своєму духовному шляху, треба чітко знати, чого ти прагнеш досягнути у своєму житті, яка твоя кінцева мета. Якщо немає мети, немає і життя, бо життя — це є цілеспрямований рух.

Анастасія: Деякі читачі у своїх листах звертають увагу на те, що під час виконання духовних практик або молитов у них іноді раптово виникає почуття панічного страху. Чим це можна пояснити?

Ріґден: Усе залежить від самої людини, від її настрою і розуміння процесів, які в ній відбуваються. Тому що коли знаєш, що саме з тобою відбувається, завжди зможеш вжити адекватних заходів для подолання будь-якої ситуації. Субособистості через переважаючий вибір матерії у своїх минулих життях здебільшого недоброзичливо ставляться до Душі та її світу (світу Бога). У духовних практиках, коли медитуючий прагне до з’єднання з Душею, можуть бути і наступні прояви. Людині начебто вже й вдалося погасити (зупинити) мислений процес, тобто прибрати думки, настроїтися на чуттєвий контакт з Душею, але тут може виникнути інший прояв атаки Тваринного начала: без явної причини з’являється абсолютно необґрунтований наростаючий панічний страх. Людині починає здаватися, що вона мов втрачає контроль над своїм тілом, ще трохи і помре. Звідки росте коріння цього страху? Саме із цих «світлофільтрів-субособистостей», які потерпають від страху перед силою Душі, оскільки в них є досвід перероджень, розуміння своєї приреченості, неминучості смерті всього матеріального.

Анастасія: А що потрібно робити, коли проявляється подібний страх?

Ріґден: Коли подібне відбувається, наприклад, у медитаціях, то потрібно просто незважаючи ні на що рухатися до світла Душі, заглиблюватися на більш чуттєвий рівень, ігноруючи паніку, тоді цей страх зникне. Адже страх породжує сумніви. Але для досягнення духовних висот потрібна чистота твоєї щирої віри. Людину часто стримують саме сумніви і страх розстатися зі звичним життям.

З цього приводу є цікава притча. «Одного разу чоловік зірвався з обриву. Але коли падав, йому вдалося зачепитися за гілку маленького дерева, що росло з ущелини скелі. Повиснувши посеред прірви, він зрозумів усю безнадійність свого становища: догори піднятися не було жодної можливості, а внизу були суцільні валуни. Руки, які утримували гілку, слабшали. Чоловік подумав: «Зараз тільки один Бог може мене врятувати. Я ніколи в нього не вірив, але, схоже, я помилявся. Що я втрачаю у моєму становищі, якщо я зараз у Нього повірю?» І він почав закликати Бога з усією своєю щирістю у благанні: «Боже, якщо ти існуєш, врятуй мене! Я ніколи в тебе не вірив, але якщо ти мене врятуєш зараз, я з цього моменту буду вірити в Тебе завжди». Так він закликав не один раз. Раптом зненацька пролунав Голос з небес: «Ти будеш вірити? О, ні, я знаю таких, як ти». Чоловік настільки злякався і здивувався, що ледь не випустив гілку з рук. Але потім, прийшовши до тями, ще більше заблагав: «Будь ласка, Боже! Відтепер я буду Тобі найвірнішим з усіх і зроблю все, на що буде Твоя воля, тільки врятуй мене!» Але Бог не погоджувався, і чоловік почав молити і переконувати Бога ще гарячіше і сильніше. Нарешті Бог зглянувся над ним і сказав: «Добре, так тому й бути. Я врятую тебе. Відпусти гілку». «Що?! Відпустити гілку? — вигукнув чоловік. — Ти думаєш, я божевільний?» Ось так і в житті. Життя людини, по суті, є зависанням над прірвою. І хоч вона й розуміє всю смертність свого становища, але тримається обома руками за гілку сумнівів свого Тваринного начала, боячись втратити її і покластися на волю Бога».

Так що, коли після медитації відбувається розшифровування асоціацій, важливо проаналізувати, хто саме в тобі так боїться Вічності. Подібний метод самоаналізу на тему «Хто я?» і відповідні техніки використовувалися давно в духовних, містичних школах різних народів, у різних релігійних системах. Вони відомі з глибокої давнини, особливо масово були поширені в стародавній Індії і країнах Сходу. Їх практикували, наприклад, давні йоги, суфії, шамани.

Ця техніка, як ти пам’ятаєш, містить у собі розкручування в медитативному стані думок на тему «Хто я?», де необхідно на кожну свою мислену відповідь задавати подумки нове питання. До того ж поспостерігати, які думки приходять, відчути їхню природу, частіше запитувати у себе: «Хто той, хто в мені відповідає?» Бажано, щоб всі думки протікали плавно, без особливого обмірковування і зосередження. Приходить думка, відразу ж її зустрічаємо питанням і проводжаємо першою відповіддю, яка спала на думку. Але головне, занурюватися все глибше і глибше в себе.

Анастасія: Так, це цікава техніка розпізнавання думок і відчуттів, щоб зрозуміти себе, хто домінує у твоїй свідомості. Дійсно допомагає розібратися в собі, відокремити зерна від полови. Я пам’ятаю, як хлопці ділилися своїми враженнями про цю техніку. Яких варіацій тільки не звучало, як вони тільки не заганяли своє Тваринне начало в куток. Запитували: «Хто я?» «А хто ставить запитання?» «Я — тіло?» «Але тіло смертне». «Я студент». «Але студент — це статус». «Я той, хто навчається». «Але хто навчається?» «Я людина». «Хто в мені називає мене людиною і чому?» «Я людина, яка любить людей». «Але хто в мені любить?» «У мене є тіло». «А хто ти, у кого є тіло?» «Тіло — це не я, але я в ньому». «А хто це Я?» «Та пішов ти… Я — це є Я, ціле і неподільне». Так що Тваринне начало теж з «гумором». Дуже гарна вправа, яка допомагає добратися до свого глибинного «Я», своїх страхів і проблем.

Ріґден: Так, Тваринне начало, як лихо: вимучить, але водночас і навчить. Усвідомлюючи з чийого боку приходять подібні думки, звідки в тобі з’являється та чи інша проблема, той чи інший корінь страху, ти розумієш, як цього позбутися і як управляти своїм станом. При правильному виконанні цієї медитативної техніки самоаналізу, згодом виникає чіткість і ясність свідомості.

Як я вже згадував, є суттєві відмінності між почуттями, які виходять від Тваринного начала і почуттями, які виходять від Духовного начала (справжніми, глибинними почуттями, проявами вищої Любові). Щоб зануритися, наприклад, під час духовної практики «Квітка лотосу» у стан зближення з Душею, відчути глибинні почуття, потрібна насамперед твоя щирість, твоя відкритість Богу, потрібно просто йти на світло Душі, незважаючи ні на що. У цій медитації нарощується глибинне почуття Любові до Бога. Інакше кажучи, сила, яка виходить від Душі, використовується за прямим своїм призначенням. Зауваж, справжня, правильна духовна практика — це робота глибинними почуттями, а не думками. В ці моменти в людині домінує одне духовне бажання, як і в Душі.

Анастасія: Для Особистості дуже важливо саме стикання з чистим потоком сили, яка виходить від Душі.

Ріґден: Звичайно, це надає нинішній Особистості більше духовних сил, вона більше починає відчувати світ Душі, світ Бога і розуміти суттєву різницю між цим світом і тим. Це, до речі, також відображається і на фізичному рівні — на рівні тіла, оскільки під час цього стану відбувається приплив сил, йде потужний сплеск ендорфінів та інших гормонів «щастя», значно покращується фізичний, психологічний стан людини.

Особливо це помітно під час глибоких медитацій, коли спадають усі маски-образи людини, відбувається інформаційний обмін між Особистістю і Душею. Звертаю увагу, що це відбувається не у всіх медитаціях, а саме в тих, які пов’язані з роботою на глибинному почуттєвому рівні і спрямовані на пробудження Душі (наприклад, духовна практика «Квітка лотосу»). Людина переповнюється почуттями світу Душі, світу Бога. В ідеалі медитуючий настільки чуттєво глибоко занурюється в духовну практику, відключивши при цьому все своє мислено-образне сприйняття і повністю абстрагувавшись від усіх думок, що починає безпосередньо сприймати потоки сили, які виходять від Душі.

Особистість під час виконання таких глибоких медитацій відчуває той світ, процеси, які не мають аналогів у матеріальному світі. Тому той світ (світ Бога, світ Душі) не можна описати словами, його можна тільки відчути. У такому глибокому медитативному стані людина починає розуміти і відчувати, що таке істинна Свобода, стає внутрішньо незалежною від установок Тваринного начала, від агресивного впливу навколишнього матеріального світу. Вона стає сильнішою духовно, починає усвідомлювати, що цей матеріальний світ — це не її рідний світ, це агресивне і небезпечне середовище для її Душі. Але все це, звісно, відбувається тільки тоді, коли людина відповідально напрацьовує духовні практики, систематично відслідковує своє Тваринне начало, контролює думки, реалізує добрі справи у зовнішньому світі, тобто серйозно займається внутрішньою роботою над собою і накопиченням багажу добрих діянь, думок і почуттів. Але таких людей, як правило, одиниці.

Переважно люди, намагаючись займатися духовними практиками, зіштовхуються з певним спотворенням, яке стається на рівні матеріального мозку, точніше свідомості. Це як раз те, про що я розповідав раніше. Крім «світлофільтрів-субособистостей», через які проходить інформаційний потік від Душі, є ще, так би мовити, асоціативні «світлофільтри» мозку. По суті, це наші асоціації, які зберігаються у кладовці пам’яті, де накопичується наш життєвий досвід, враження та ін. У переважній більшості вони стосуються тримірного світу. Справа в тому, що стан свідомості людини від народження тіла налаштований на сприйняття цього світу, хоча в ньому запрограмовані різні режими роботи. Змінюючи стан свідомості, людина може перемикатися на інші програми сприйняття.

Так от, асоціативні спотворення відбуваються під час обробки мозком інформації, яка надійшла під час медитації. Якщо людина взагалі не підготовлена до такого сприйняття інформації у зміненому стані свідомості (через несистематичну духовну роботу цієї Особистості, а так, час від часу), то мозок, розшифровуючи отриману інформацію, видасть її на рівні наявних у пам’яті асоціацій і домінуючих пріоритетів звичного світу. Інакше кажучи, отримана інформація при обробці буде перекручена асоціаціями матеріального світу. Подібне, але вже меншою мірою викривлення, спостерігається і у тих, хто систематично намагається займатися медитаціями, але мало працює над собою в плані відстеження думок від Тваринного начала.

Анастасія: В тому-то й проблема, що ті люди, які починають займатися духовними практиками, не зовсім ще розуміють, в чому ж тут сенс, що створює умови для душевної радості. Вони ще не розрізняють думки і почуття у своїй свідомості: де від Тваринного начала, де від Духовного начала. Їм більше зрозуміла радість, яку вони переживають з того чи іншого приводу в матеріальному світі, тому що є набутий досвід. А духовні практики, при яких здійснюється контакт Особистості з духовним світом, і розуміння, що таке справжня душевна радість, як і все нове для Особистості, яка живе, вимагають спочатку активного напрацювання з її боку, посидючості, терпіння, віри в себе, цілеспрямованості. Інакше кажучи, отримання нового досвіду, та ще й у незвичному для людини стані свідомості.

Ріґден: Це правильно, тому-то початківцям і легше сприйняти первинну інформацію на асоціативних прикладах, притчах і так далі. Мабуть, все те, що я вже сказав про «світлофільтри», образно поясню ще раз для кращого розуміння. Душа — це мов чисте джерело. Коли ти відчуваєш Душу, підтримуєш з нею постійний чуттєвий контакт, то важливі в житті духовні справи, добрі справи, допомога іншим людям проходять так, немов хтось допомагає зверху. Все складається один до одного навіть тоді, коли обставини нібито і не на твою користь. І головне, ти відчуваєш і розумієш цю підтримку на глибинному рівні, ніби знаєш це наперед. А ось коли Тваринне начало береться диктувати тобі свої умови гри, як правило, ненав’язливо і непомітно, то чуттєвий зв’язок з Душею втрачається, точніше сказати, значно ускладнюється. Образно кажучи, чим більше твоя увага захоплюється грою Тваринного начала, тим більша поверхня цього чистого джерела Душі затягується плівкою. І чим глибше ти поринаєш у життєві проблеми, розглядаючи їх через призму своєї Тварини, тим товстіше стає ця плівка. Відповідно, остання ускладнює зв’язок Особистості з Душею, і природно, з Богом. У тобі починають виникати страхи, навіяні Тваринним началом, з’являється багато порожньої суєти, навалюються численні проблеми. Ти перестаєш розуміти всю важливість духовної роботи над собою, починаєш безпричинно звинувачувати або ображатися на оточуючих тебе людей. Коли помічаєш подібне, знай, це чергова атака твого Тваринного начала і потрібно терміново вживати заходів — відновлювати втрачений зв’язок з Душею, пробивати цю, образно кажучи, нарослу товщу плівки. А коли ти доберешся до чистої води, тоді й надумані проблеми зникнуть, ти будеш знову розуміти головне і бачити свою основну мету.

Особистість — це всього лише зародок індивідуальної Свідомості можливої майбутньої Духовної Істоти. Сама собою вона нічого не являє в духовному плані. Душа ж вміщує у собі великий потенціал. Але без злиття Душі з Особистістю цей потенціал може бути розтрачений даремно. І тільки коли, умовно кажучи, відбувається резонанс вібрацій, своєрідне злиття, «запліднення» Душі Особистістю, тільки тоді і народжується нова, безсмертна Духовна Істота з індивідуальною свідомістю і великим духовним потенціалом. В цьому й полягає сенс людського існування: або перемога Життя, або поразка Смертю.

Анастасія: Так, не той переможець, за ким Смерть, а той, за ким Життя духовне.

Ріґден: Безперечно. Що таке життя духовне? Життя — це низка подій, де кожна мить, як ланка в ланцюгу, як кадр у кіноплівці, на якому відбиті всі думки і діяння людини. Буває, дивишся хороший фільм і отримуєш від нього позитивні враження, тому що більшість кадрів у ньому світлі і яскраві. А буває, дивишся інший фільм, а він створює гнітючий настрій, тому що більшість кадрів у ньому темні й похмурі. Так от важливо, щоб твій життєвий фільм був світлим і яскравим, щоб у ньому було якнайбільше гарних кадрів. А кожен кадр — це і є мить тут і зараз. Якість кожного кадра твого життєвого фільму залежить винятково від тебе, тому що ти робиш своє життя світлим або темним своїми думками і справами. Прожиту тобою мить не зітреш, не виріжеш, і другого її дубля не буде. Духовне життя — це і є насичення кожного кадра Добротою, Любов’ю, благими помислами і справами.

Головне, тримати в житті чіткий орієнтир на Духовне начало, займатися духовними практиками, розширювати свій кругозір Знань, не піддаватися на провокації Тваринного начала, плекати в собі почуття справжньої Любові до Бога. І, природно, частіше творити благі справи, жити по Совісті. Це щоденна праця, поетапна перемога над самим собою. З цього всього і складається твій шлях, який за тебе ніхто не пройде і цю духовну роботу за тебе ніхто не виконає.

Видавничий дім СЕНСЕЙ