АЛЛАТРА. Частина 6

Анастасія: Ви знаєте, багато читачів акцентують увагу на тому, що при всій різноманітності літератури, насправді важко знайти будь-яку конкретну інформацію про Душу. Тим більше, у сучасному споживацькому суспільстві навіть сам термін «душа» все частіше підмінюють діаметрально протилежними для Душі поняттями: «розум», «психіка», людське «я», «самосвідомість». У найкращому випадку читачі знаходять загальну філософію, та й то запечатану в шкаралупу або розділу етнології, або релігії та містики, або психології, соціології.

З глибокої давнини вважали, що духовно багата Душа є найціннішим надбанням справжньої Людини. За ідеєю, в людському суспільстві, яке рухається в духовному напрямку, дослідженню духовного повинно надаватися першорядне значення. Адже пізнання Душі сприяє пізнанню будь-якої іншої істини, в тому числі й наукової. Існує великий розкид ідеалістичних і матеріалістичних думок про Душу, догматичних тверджень, у тому числі й спекулятивної природи. Але все це пошуки багатьох людей у різні часи, починаючи від мудреців, пророків, святих і закінчуючи вченими, педагогами, натуралістами і простими людьми. І суперечки точилися в основному через недостатність Знання. Але, що примітно, люди досі розуміють, що якби вони володіли системними знаннями про людину і насамперед про Душу, то мали б можливість, керуючись потребами Душі, управляти устремліннями свого розуму. Знаючи себе, вони б краще розуміли всі складові свого життя: інтуїцію, думки, почуття, емоції, потаємні бажання, мотиви поведінки, наслідки своїх вчинків тощо. А в цьому випадку, якщо такі Знання стануть не тільки доступні, але й зрозумілі більшістю, вдалося би без зусиль побудувати і закріпити у світі суспільство доброти і злагоди, про яке люди мріють тисячоліттями.

Є читачі, які від природи наділені здатністю відчувати прояви невидимого світу трішки більше, ніж звичайні люди. Причому вони свої здібності, як правило, приховують від навколишніх. Загалом це досить розумні люди, які вже «реалізували себе в житті» у людському розумінні: виростили дітей, досягли певного статусу в суспільстві, стали значними фахівцями у своїх сферах, мають учені ступені. Але вони не побачили головного сенсу свого життя в цих людських досягненнях, того, що інтуїтивно відчувають всередині себе. І це їх турбує. Вони намагаються знайти відповідь на це важливе для них питання, зрозуміти себе, свою Душу, а отже, визначитися в напрямку головного вектору свого життя. Їм не вистачає Знання для розуміння своєї суті, як жити в цьому світі і як готувати себе до післясмертного життя. Адже деякі з них, зіткнувшись із проявами невидимого світу і отримавши неоціненний особистий досвід, кардинально змінили своє світосприйняття. Найголовніше питання, яке задають ці люди: «Як врятувати свою Душу?» Я думаю, що й вони, і навіть майбутні покоління, які зіткнуться із цими Знаннями, будуть вельми вдячні, якщо ви дасте відповідь на це головне, життєво важливе для кожної людини питання.

Ріґден: Як врятувати свою Душу? Насправді нічого складного тут нема, якщо ти справді до цього прагнеш у кожному дні свого життя, знаєш і розумієш власну Душу, а отже і зміст свого існування. Для цього, безумовно, необхідні Знання про себе, про свою природу, а також головна дія в житті людини — праця над собою. Людина таїть у собі зерна різних сходів своєї Сутності, але тільки одне з них є істинним. Чому вона, шукаючи зміст свого приходу в цей світ, стурбована до самого відходу з нього таємницею життя? Тому що хоч вона тут і тимчасова, але спроможна змінити свою природу. Сенс перебування людини в цьому світі — духовний ріст, устремління до виходу зі стану матеріального заниження свідомості до духовного піднесення, преображення, злету до свого призначення і розквіту всього найкращого, що є в ній. Коли людина віднаходить крила саморозвитку, вони підносять її до височин пізнання Істини, якісно перетворюючи її природу. Мабуть, я розповім про внутрішню структуру людини більш докладно. Ці Знання майже втрачені в річці часу, але їх відгомони можна знайти на берегах сучасного світу.

Отже, що таке Душа? Як я вже говорив, Душа є істинною антиматерією, частинкою ззовні — з духовного світу, світу Бога. Душа є складовою тільки людської істоти. Вона є її основним потенціалом, порталом, прямим зв’язком кожної людини з духовним світом. Її немає ні в рослинах, ні у тварин, ні в іншій якійсь матерії, у тому числі й розумній. В енергетичну конструкцію, яка формується у людини, Душа проникає на восьмий день після народження фізичного тіла (новонародженого). Якщо орієнтуватися по будові фізичного тіла, то приблизним її місцем розташування є район сонячного сплетіння, тобто фактичний центр людини. Але вона не є ні сонячним сплетінням, ні серцем, ні будь-яким іншим фізичним органом чи системою, у тому числі ні мозком, ні умом, ні свідомістю, ні мисленням, ні розумом, ні розумовими здібностями. Все перераховане також не є ні продуктом, ні властивістю Душі, це все відноситься до матеріального світу. Хірургічне видалення, пересадження тих чи інших органів фізичного тіла (наприклад, серця), чи переливання крові не мають ніякого відношення до Душі. Акцентую увагу на тому, що вона перебуває в енергетичній конструкції людини, а не у фізичній частині цієї структури. Душа у людини одна. Вона єдина і неподільна. Немає різниці між Душею чоловіка чи жінки, Душа не має статі. Душі всіх людей однакові за своєю природою. І в цьому сенсі можна сказати, що люди один одному дуже близькі й споріднені. Душа — не матерія, вона не зношується, не старіє, не хворіє. Вона досконала відносно матеріального світу, але недостатньо індивідуально досконала відносно світу Бога. Внаслідок неодноразових реінкарнацій в матеріальному світі, Душа обтяжена інформаційними оболонками.

Що являє собою людська істота? Людська істота при житті являє собою багатовимірний просторовий об’єкт, який вибудуваний навколо Душі та має свою розумну Особистість. Видима оку звична форма і будова фізичного тіла, разом з його фізико-хімічними процесами та системою керування (в тому числі матеріальним мозком), — це всього лише частина загальної конструкції людини, яка належить до тримірного виміру. Тобто людина складається з Душі разом з її інформаційними оболонками, Особистості та структури, скажімо так, яка складається з різних полів інших мірностей (в тому числі фізичного тіла, яке перебуває в тримірному вимірі).

Що таке розумна Особистість? У новій конструкції, в новому тілі, формується і нова Особистість — це ким відчуває себе при житті будь-яка людина, та, хто здійснює вибір між Духовним і Тваринним началами, аналізує, робить висновки, накопичує особистий багаж чуттєво-емоційних домінант. Якщо протягом життя людина духовно розвивається настільки, що відбувається злиття її Особистості з Душею, то утворюється якісно нова, зріла Істота, відмінна від людської, яка йде в духовний світ. Це і є за фактом те, що називається «звільнення Душі з полону матеріального світу», «вихід у Нірвану», «досягнення святості» тощо. Якщо ж протягом життя людського такого злиття не відбулося, то після смерті фізичного тіла і руйнування енергетичної конструкції ця розумна Особистість йде разом з Душею на переродження (реінкарнацію), перетворюючись, скажімо умовно, для розуміння суті, в субособистість. Коли вмирає фізичне тіло, людська істота продовжує своє існування. В перехідному стані вона має кулеподібний вигляд зі спіральними структурами. В це утворення і вміщена Душа разом з її інформаційними оболонками — субособистостями з попередніх втілень, в тому числі й Особистістю з недавнього життя.

Інформаційні оболонки, розташовані навколо Душі, — це чуттєво-емоційні згустки, точніше розумна інформаційна структура, яку асоціативно можна порівняти зі своєрідною туманністю. Простіше кажучи, це колишні Особистості з минулих втілень. Таких субособистостей біля Душі може бути багато, залежно від того, скільки в людини було реінкарнацій.

Анастасія: Виходить, субособистість — це Особистість, як і ти, яка була активною в минулих втіленнях твоєї Душі.

Ріґден: Так. Іншими словами, це колишня Особистість з минулого життя зі всім багажем чуттєво-емоційних домінант (позитивних чи негативних), які вона накопичила свого часу за життя, тобто з результатом її прижиттєвого вибору.

Особистість, як правило, не має прямого зв’язку із субособистостями, тому людина не пам’ятає про минулі життя і, відповідно, про досвід та набуті знання цих субособистостей. Але в рідких випадках, при накладанні певних обставин, можливе невиразне відчуття дежавю, чи короткочасні спонтанні прояви активності останньої (попередньої поточному втіленню) субособистості. Особливо це властиво людині в ранньому дитячому віці.

Є випадки, зафіксовані в роботах з психіатрії, коли діти, у яких не спостерігається якихось відхилень, при здорових батьках, проявляють короткочасну неприродну поведінку, споріднену з прикордонним розладом особистості. Наведу один з прикладів. Дівчинці чотирьох років почав снитися один і той самий сон: на фоні світла хлопчик, який кличе її до себе, але й не пускає у світло. Вона почала скаржитися батькам на цей гнітючий сон, а вечорами проявляти непередбачену, невластиву їй раніше агресивну поведінку і незвичайну силу. Чотирирічна дівчинка у гніві перевертала столи, стільці, важку тумбу, не впізнавала матір, влаштовувала істерику в обвинувачувальній формі, що «ти не моя мати», «ти все одно помреш» і так далі. Тобто слова і поведінка дівчинки були неприродні для неї, але дуже характерні для субособистості, яка пережила реінкарнацію і перебуває у стані «пекла», потерпаючи від мук і тваринного болю. А наступного дня дитина знову ставала нормальною, поводилася як звичайно. Це і є типовий випадок короткочасного прояву негативізму попередньої субособистості. Найкраще, що можна зробити в цьому випадку, це активно розвивати інтелект дитини, розширювати її кругозір пізнання світу і чекати, коли станеться первинний сплеск, сформується нова Особистість.

Первинний сплеск відбуваєься, як правило, до 5 – 7 років життя людини. Справа в тому, що в ранньому дитинстві до первинного сплеску, може відбуватися подібна короткочасна активізація попередньої Особистості (субособистості). Остання, поки формується нова Особистість, намагається пробитися до свідомості і захопити владу над людиною.

Але набагато частіше бувають інші випадки прояву субособистості. Це коли діти у віці 3–5 років (у період, коли нова Особистість ще не сформована) починають міркувати з позиції дорослої, досвідченої людини. У рідкісних випадках це можуть бути детальні подробиці їхнього попереднього дорослого життя, які, по суті, неможливо знати в такому віці. А найчастіше буває, що дитина зненацька мудро висловлюється з якогось приводу, виражаючи явно не дитячі думки, і це часом містично лякає дорослих. Батькам не треба боятися подібних проявів, а варто просто розуміти їхню природу. Коли Особистість дитини сформується, вони пройдуть.

Так ось, кожна субособистість зберігає індивідуальність своєї минулої свідомості у вигляді бажань, прагнень, які домінували за її активного життя. Особистість, як я вже казав, не має прямого зв’язку із субособистостями, тобто людина усвідомлено не пам’ятає про свої минулі життя. Однак на підсвідомому рівні такий зв’язок Особистості з субособистостями зберігається. Опосередковано останні можуть впливати на Особистість і «підштовхувати» її до певних дій, схиляючи до прийняття тих чи інших рішень. Це відбувається на неусвідомленому рівні. Крім того, субособистості, образно кажучи, як «туманні світлофільтри», через які значно утруднений безпосередній зв’язок між Душею і новою Особистістю, так би мовити, між джерелом Світла і тим, хто його потребує.

Анастасія: «Туманні світлофільтри»? Цікаве порівняння.

Ріґден: Мабуть, розповім про це більш докладно. Але треба розуміти, що всі ці процеси відбуваються на рівні енергій, тому для кращого сприйняття я буду пояснювати образними порівняннями. Отже, субособистості знаходяться біля Душі, їх можна уявити… у вигляді «розумних» туманностей. З одного боку, вони розташовані близько до Душі й відчувають вплив цієї дуже сильної антиматеріальної структури, так би мовити, близькість «дихання Вічності», «присутності частинки зі світу Бога». З іншого боку, субособистості зазнають сильного впливу і тиску щільних матеріальних структур Тваринного начала. Тобто субособистості перебувають у затиснутому стані між двома потужними силами духовного і матеріального світів. Вони постійно зазнають цього неймовірного тиску з обох боків. Так от, кожна субособистість стає своєрідним «світлофільтром» на шляху здійснення зв’язку нинішньої Особистості з Душею. Ступінь «затемнення» такого «світлофільтра-субособистості» залежить від накопичених у її колишньому житті домінуючих життєвих виборів, переваг, чуттєво-емоційних пріоритетів.

Наприклад, якщо людина в минулому житті була хорошою, доброю, багато зробила для свого духовного розвитку, але недостатньо, щоб остаточно звільнитися з матеріального світу, то в цієї її субособистості буде більше спокою, менше вібрацій. А отже, через цей «світлофільтр» буде краще проходити енергія, імпульси від Душі. А якщо людина своє минуле життя розтратила на пріоритети матеріальних цінностей, то такий «світлофільтр-субособистість» буде більш щільним за структурою за рахунок підвищених вібрацій, тобто пропускна спроможність, скажімо так, «світла», що йде з Душі буде набагато гіршою. Це асоціативно можна порівняти зі склом, забрудненим сажею, через яке спотворюється або гірше пробивається істинне світло. Інакше кажучи, чим більше в людині при житті домінував її Тваринний бік, переважали матеріальні цінності, тим їй набагато важче буде потім, оскільки вона буде носієм більшої міри викривлення. Якщо таких субособистостей зі щільними «світлофільтрами» багато, то й Особистості, яка живе нині, дуже важко боротися зі своїм Тваринним началом, дуже важко звернути зі шляху матеріальних домінант, відчути свою Душу.

Анастасія: Виходить, що така людина як би більше закомплексована в матерії і їй складніше змінити вектор свого життя у бік духовного розвитку?

Ріґден: Так. Але будь-якій людині, навіть такій, ніколи не пізно переламати цю ситуацію, оскільки Особистість володіє життєвою силою і правом вибору… Інакше, її чекає те ж, що зараз переживають її субособистості. До речі, саме досвід субособистостей опосередковано позначається на прояві в людині на підсвідомому рівні страху смерті. Те, як себе відчувають ці субособистості в новій Особистості — це, кажучи мовою релігії, і є справжнє пекло для них. Після смерті тіла Особистість, яка стає субособистістю, набуває свого досвіду і розуміння, що насправді являє собою матеріальний світ, що є Душа і яка її важливість у людській істоті. Але в конструкції нового тіла субособистість вже перебуває в розпачливому становищі скованого розуму, який все розуміє, потерпає від сильного чуттєво-емоційного болю, але нічого зробити не може, у тому числі й передати свій досвід новій Особистості. Це рівносильно тому, що тебе замкнули в тілі, але це тіло не служить твоїй свідомості, воно не підкоряється і не робить те, що ти йому наказуєш. Тобто взагалі не служить тобі, живе самовільно. І ти це все усвідомлюєш, але зробити нічого не можеш, тільки відчуваєш неймовірно шалений тиск, знову повторення тих же помилок нової Особистості і розуміння свого безсилля змінити напрямок вектору витрачання життєвої енергії. Звідки, до речі, і виникають страхи, наприклад, такого характеру, як боязкість замкненого простору. Коріння основних причин появи такого викривленого просторового сприйняття, які породжують глибинне почуття страху й паніки в людині, зв’язані з сектором конструкції людини, де розташовуються субособистості.

Чому, наприклад, людей приваблюють заклики жити вічно в тілі, які використовують у багатьох сектах і релігіях? Психологи звично пов’язують це з потайним бажанням людини, яке виникає у відповідь на ірраціональний страх смерті (танатофобію). Ця фобія має певні поведінкові прояви, ціль яких або уникнути предмету фобії, або зменшити страх перед ним за допомогою якихось дій (дотриманням релігійних правил, ритуалів, проявом підвищеного зацікавлення до такої інформації як, наприклад, «вічне життя в тілі» і таке інше). Тобто людина мовби ховається за всім цим від нерозв’язного для неї внутрішнього конфлікту, породженого ірраціональним страхом, який до того ж зазвичай супроводжується дурними передчуттями. Звідки виникають ці передчуття і такий страх? З підсвідомості, і це пов’язано з чуттєво-емоційним гнітючим станом субособистостей, які вже мають практичне розуміння того, що таке смерть і переродження. Образно кажучи, через страх перед недоступністю для них Вічності, а отже, неминучої їхньої остаточної смерті, у людини і присутнє бажання жити «вічно в тілі». Це всього лише одне з бажань Тваринного начала та його підміна (на підсвідомому рівні) прагнень Душі.

Анастасія: А якщо людині вдасться за життя духовно розвинутися до такого рівня, що вона зможе, як духовна, зріла Особистість, вийти з кола перероджень, що тоді відбувається із субособистостями?

Ріґден: Вони просто анігілюються. Адже це всього лише інформаційна структура.

Анастасія: Незалежно від того, якими були в минулих життях ці субособистості, поганими чи хорошими Особистостями?

Ріґден: Образно кажучи, «хороших» (у твоєму розумінні) субособистостей не буває, раз Особистість стала субособистістю. Особистість може усвідомлено духовно розвинутися і, з’єднавшись з Душею, звільнитися за одне життя! Насправді все просто, якщо людина намагалася в цьому житті розвинутися в духовному напрямку, але недостатньо старалася, то в наступному житті умови для нової Особистості будуть кращі. Це розширить можливості її духовного росту, але й підсилить спротив Тваринного начала. І знову все (продовження або припинення мук субособистостей, доля Душі і самої Особистості) буде залежати від індивідуального вибору вже нової Особистості.

Анастасія: Виходить, субособистість — це всього лише інформаційна структура?

Ріґден: Так. Будь-яка матерія — це всього лише інформаційна хвиля, в тому числі і людина. Саме від закладеної інформації залежить, що перед тобою, наприклад, планета чи бактерія, стілець чи людина. Але в людині є Душа, яка відрізняє її від будь-якої матерії.

Анастасія: А Душу можна назвати інформаційною частинкою?

Ріґден: Ні. Душа не належить до матеріального світу, вона із зовсім іншого світу — світу Вічності… А от людина у плані всієї її багатомірної структури в матеріальному світі (в тому числі і її Тваринне начало), як я вже казав, це якраз є інформаційна хвиля. Душа — ось що в людині справжнє, це головна складова, на якій зосереджена вся структура! Все інше всього лише додаткова інформація для розвитку, яка після дозрівання духовної Особистості, злиття її з Душею (духовного звільнення) просто дедиференціюється, тобто припиняє своє існування, як організована структура.

Анастасія: Простіше кажучи, в розумінні людей ця інформаційна хвиля знищується, а за фактом — переходить в іншу якість, адже інформація (інформаційні цеглинки, з яких усе складається) не знищується, як така.

Ріґден: Абсолютно вірно.

Анастасія: Ви колись розповідали, що досить сильний медіум справді здатний викликати померлу людину на розмову, тому що насправді людина не вмирає в плані інформації.

Ріґден: Так, Особистість людини продовжує існувати просто в іншій формі — у формі субособистості. Якщо медіум достатньо сильний і здатний перенести частину своєї життєвої енергії (прани) на субособистість померлої людини, наповнити її цією енергією, то ця субособистість справді набуває тимчасову здатність до спілкування з медіумом. Для субособистості прана живого — це, умовно кажучи, «солодка їжа» в «пекельній спеці», це можливість на невеликий проміжок часу отримати шанс проявитися. Таким чином, медіум, як кажуть в народі, «викликає душу» померлої людини для спілкування. По суті, він встановлює інформаційний зв’язок із субособистістю. І це стається тільки в тому випадку, якщо вже відбулася реінкарнація людини і ця субособистість перебуває в матеріальному світі в новій живій конструкції тіла з новою Особистістю. Причому весь цей контакт здійснюється непомітно для нової Особистості. А якщо людина вийшла в Нірвану, то жоден медіум її звідти «не витягне» для контакту, точно так само як і ту людину, яка ще перебуває у стадії переродження (до нового втілення в матеріальному світі). Чому? Бо такі ось «контакти» медіумів — це одна з іпостасей Тваринного розуму, його проявів і зв’язків у матеріальному світі. А Духовний світ для Тваринного розуму недоступний.

Анастасія: От це так! То виходить, що у справжнього медіума відбувається витрата (витікання) його прани, і все для того, щоб підгодувати цю субособистість. Це ж нерівноцінний обмін: витрата цінної енергії, призначеної для духовного росту цієї людини на якусь несуттєву інформацію від субособистості. Виходить, таке от «підживлення» субособистості, за фактом, є всього лише черговим вивертом Тваринного розуму! Тепер я розумію, чому традиційні релігії виступають проти дій медіумів і звідки пішли легенди про голодних, ненаситних духів, яких живі люди намагалися «принадити» у людському розумінні.

Ріґден: Так, це один з вивертів Тваринного розуму. Добре ще, що при сьогоднішній неосвіченості людей у цих питаннях, справжніх медіумів не так вже й багато і в основному діють їхні наслідувачі, забавляючи довірливу публіку своїми чисто психологічними трюками.

Анастасія: До наших днів збереглося повір’я, що про померлих не можна згадувати погано, а якщо згадувати, то тільки добре. А якщо уві сні приходить померла людина, то вважається, що «її душа не заспокоїлася». Наскільки ці повір’я відповідають дійсності?

Ріґден: Я би уточнив, про померлих, якщо й згадувати, то тільки з позиції Духовного начала живих, з позиції духовної Любові, творчої для живих, але не суму за минулим. До того ж треба розуміти процеси, які при цьому відбуваються. По-перше, у всіх випадках мова йде не про Душу людини як таку. Про неї, як правило, не відали при житті людини не тільки родичі, але часом навіть вона сама. А мова йде саме про Особистість людини, яку добре знали навколишні, яка стала після смерті тіла субособистістю. Сама ж Душа, коли йде на переродження, не повертається назад до місця свого колишнього «ув’язнення». А от субособистість, як розумна інформаційна структура матеріального світу, перебуваючи навіть «замкненою» у новім тілі, може користуватися енергіями цього тіла (в основному поки не визріла нова Особистість). Короткочасно набуваючи сили, вона здатна, завдяки своїм проекціям, відвідувати ті місця і тих людей, до яких була прив’язана протягом свого життя. Субособистість також може проявляти свою дію, коли живі починають згадувати про неї (про померлу людину), наділяючи її силою своєї уваги. Чим це небезпечно для людини живої?

Тут, на жаль, я не можу розповісти всі подробиці, як кажуть, для широкого загалу, адже відомо, що «знання примножують скорботу». Але для загального розуміння суті цих процесів скажу наступне. Справа в тому, що коли людина починає згадувати про померлого, то відбувається наступне. Вкладаючи в цей процес свою увагу, нелокалізований страх, астенічні емоції (сум, зневіру, пригніченість), які виникають внаслідок спогаду про померлого, вона, кажучи мовою фізики, надає субособистості додатковий «заряд» (передає силу). А субособистість, завдяки цьому, активується. Тобто процес згадування живим померлого подібний до миттєвого переносу «заряду» (сили) з однієї елементарної частинки на іншу, незалежно від часу і простору. Субособистість залишається в новому тілі, але її проекція при прикладанні цього «заряду» відразу проявляється, точніше, входить у контакт із Особистістю людини, яка про неї згадує. Остання на підсвідомому рівні відчуває цей зв’язок із субособистістю померлого, такий обмін інформацією. По суті, сама ж і підживлює цей контакт своєю життєвою енергією. Нічого хорошого від цього не варто чекати, бо такий підсвідомий інформаційний обмін із субособистістю тільки підсилює в людині сплески Тваринного начала.

Через такий інформаційний контакт жива людина починає проявляти почуття туги («важкості»), скорботи, зациклюється на думках: «був би він живий, то такого би зі мною не сталося» або «цього б не було, якби вона була жива», «він би не допустив, щоб зі мною так поводилися» тощо. Насправді в таких випадках Тваринне начало просто маскує споживацькі бажання цієї людини (наприклад, бажання реалізації своєї значущості) під поняття втраченої Любові, породжуючи в ній тугу за минулим, продукуючи страх майбутньої смерті і так далі.

Від цього страждає як той, хто згадує, проявляючи в собі домінуючі думки від Тваринного начала, так і субособистість, про яку він згадує. Для субособистості такий контакт, з одного боку, — це дотик до життєдайної сили. Але, з іншого боку, такий живий «заряд» дає ясність усвідомлення свого бездіяльного становища і стану безвиході. І це тільки додає для колишньої Особистості (яка стала субособистістю) ще більших мук. До того ж, така провокація від Тваринного начала додатково обтяжує не тільки цю субособистість, але й Особистість людини, в енергетичній конструкції якої вона перебуває.

Мабуть, для кращого розуміння, що насправді означає для субособистості подібний контакт із живою людиною, поясню на образному прикладі. Уяви собі людину, яка йде розпеченою пустелею. Вона вже приречена. Вона майже на межі смерті. Її мучить біль і нестерпна спрага. І тут на її губи падає з неба маленька краплинка води. Вона не вгамовує її спрагу, але дає, з одного боку, оманливу надію на життя, точніше, спогади про колишнє життя, а з іншого боку, чітке усвідомлення того, що смерть вже неминуча. Це усвідомлення ще більше підсилює муки і страждання приреченого.

Анастасія: Так, воістину, ми не відаємо, що творимо. Це ж, виявляється, своїми спогадами, по суті, ми завдаємо страждань своїм колишнім родичам і самі ж потім від цього страждаємо. А якщо заглянути в історію? Це ж як страждають історичні, публічні Особистості, точніше вже субособистості, яких живі люди згадують протягом не одного століття і навіть тисячоліття? Виходить, такі масові спогади ще більше обтяжують їхні страждання.

Ріґден: Якщо люди, перебуваючи в домінації Тваринного начала, згадують їх із вкладанням своєї емоційної сили, то, звісно, це суттєво їх обтяжує, як і тих, хто згадує. Але, як прожили своє життя тут, що в ньому заслужили, те й отримали згідно своїх заслуг там.

Анастасія: Так, враховуючи, що й історія у нас пишуться не про домінування Духовного начала у народів світу, а про домінування Тваринного начала в людстві: хто над ким коли панував, та з ким вів війни… Гаразд, скажіть, будь ласка, а як можна пояснити наступні явища? Я читала в працях з етнології про повір’я і випадки, пов’язані з сибірськими шаманами. Сильні шамани просили своїх родичів перепоховати їх після смерті три рази через кожні сто років. Люди передавали ці відомості з покоління в покоління. Якщо перепоховання з якихось причин не відбувалося, то шаман починав незримо «з’являтися» живому поколінню своїх нащадків і погрожувати нещастями. Якщо нове покоління на це не реагувало, населення цієї місцевості починало зазнавати різних нещасть: епідемії, падіж худоби, стихійні лиха тощо. До того ж це в однаковій мірі стосувалося як «хороших» шаманів, так і «поганих». Про «хороших» шаманів також згадували, що якщо люди ставляться з повагою до пам’яті про них, то вони, у свою чергу, захищали їх і від нещасть і від усіляких особистих негод.

Ріґден: Тут треба розрізняти поняття. У цьому світі діють сили і від Тваринного розуму матеріального світу, і сили від Духовного світу. В основному, прояви, пов’язані з силами природи, належать до дій Тваринного розуму. Що стосується субособистості людини (яка за свого життя, як Особистість, розвиваючи в собі надздібності, досягла певного рівня впливу на людей), то вона може лише спровокувати сплеск Тваринного начала в людях, в основному діючи через їхню підсвідомість за рахунок інформаційного обміну. Будь-яка субособистість зберігає Его, самоідентифікацію. Вона має досвід, знання, навички впливу на матеріальний світ, але не має життєвої сили. Аж ніяк не померлий шаман творить нещастя серед людей, а віра самих людей у це повір’я. Це відбувається за рахунок сили живих. До того ж треба не забувати і про моменти активації сили, знаки, з якими працював шаман за життя, духів тієї чи іншої місцевості, які також підпорядковані єдиному Тваринному розуму. Але це окрема тема, не для цієї розмови.

Анастасія: Виходить, субособистості зберігають пам’ять про все.

Ріґден: Так. Це ж розумні структури. І їх дуже лякає і мучить наступна реінкарнація, яка, з одного боку, продовжує їхні муки, з іншого боку, наближає остаточну смерть. Тому Особистості, яка живе, дуже важливо зробити в житті все можливе і неможливе, щоб з’єднатися зі своєю Душею. Завдання Тваринного начала при житті Особистості відвернути її від Духовного начала будь-яким чином, чи то в думках, бажаннях, вчинках, справах — не важливо, аби тільки людина зажадала матеріального, земного і смертного. І для нього всі засоби годяться, в тому числі і подібні прояви субособистостей. У Тваринному началі немає Добра! Воно смертне. Тому його намір, як і будь-якої розумної матерії, отримати владу над іншою матерією і використати її життєву силу для своїх цілей. Тваринне начало робить все можливе для того, щоб змінити напрямок життєвого вектору Особистості, відволікти від Духовного начала. Воно не гребує нічим і використовує весь свій «арсенал». А це, в першу чергу, агресія, атака. Це пошук слабкого місця в людині, куди її можна подумки «вкусити», емоційно «вдарити» або ж просто спокусити черговою «солодкою» ілюзією. Воно постійно нав’язує людині нові установки або активізує старі. Тваринне начало — це диктатура мерця!

Анастасія: Це ви в точку попали про диктатуру мерця. Як кажуть, всякому мерцю земля — труна. Все, чого людина бажає в цьому матеріальному світі, справді тимчасове і смертне…

Ріґден: Тваринне начало різноманітне у своїх хитромудрих вивертах. Якщо людина не розбирається в собі, їй дуже важко доводиться в цьому житті і ще важче після нього. І справа навіть не в зовнішніх умовах, а у виборі людському. Життя пролітає дуже швидко. І найстрашніше в існуванні людини це не смерть тіла. Найстрашніше, коли людина прожила своє життя в ілюзорному забутті цього світу і нічого так і не зрозуміла, її Особистість у духовному відношенні не розвинулася. Тоді для неї настає абсолютна невідворотність: тут ти мучився протягом життя, а там будеш страждати віками і при цьому вже нічого не зможеш змінити, тому що інструменту то вже нема, на відміну від Особистості, котра в тілі. Для субособистості таке становище рівносильне ситуації голодної людини, яка стоїть і бачить багато найрізноманітнішої їжі за склом, а дістати не може. Начебто ось же вона так близько, але взяти заважає скло. Ось тоді й починають сипатися питання від егоїзму субособистості із серії: «За що?! Адже я був такий хороший?» Та тому, що вибирав скороминучу насолоду, матеріальні цінності замість Вічності. Та тому, що в думках таємно жадав влади над іншими, догоджав своєму Тваринному началу, діяв всупереч Совісті. Та тому, що кожен день розтрачував як у справах, так і в думках на свій егоцентризм. І таких «тому» безліч у всіх днях твого недовгого життя, куди не тикни пальцем…

Анастасія: Так, це сумно… Але ж багато хто просто не уявляє собі, як можна жити по-іншому, крім як у турботі про матерію. Хоча люди самі по собі непогані, і мучаться від одних і тих же кайданів Тваринного начала, але ці страждання списують на шаблонні «причини» і «відповіді», нав’язані суспільству: «всі так живуть», «в такий час живемо», «це доля в мене така», «від долі не втечеш». Тобто поводяться пасивно щодо зміни себе і своєї долі. А інші, навпаки, — активно, але не в тому напрямку. Я зустрічала людей, які за своєю природою мають, можна сказати, вроджені лідерські якості. Вони практично з дитинства відчувають в собі силу, завдяки якій вони можуть впливати на людей і передбачати ті або інші події. До речі, а як можна пояснити цю вроджену силу людини? Це може бути якось пов’язане з її попереднім життям?

Ріґден: Випадки, звичайно, бувають різні. Але, якщо мова йде про вроджений дар людини, то це означає, що в минулому втіленні цієї Душі Особистість духовно розвивалася, досягла певних результатів у роботі над собою і розумінні цього світу. Тобто був хороший стрибок у духовному розвитку, але цього виявилося недостатньо для того, щоб покинути систему Арімана, вирватися з кола перероджень. Однак у новому житті у нової Особистості з такою Душею є деякі переваги у порівнянні з іншими людьми. Людина народжується з великим енергетичним потенціалом, який, при правильному його застосуванні, сприяє більш швидкому духовному росту Особистості й дає їй реальні шанси злитися з Душею і вийти з кола перероджень.

Таких обдарованих людей багато. Ці люди відчувають, що вони не такі, як всі. Вони з дитинства досить товариські, володіють лідерськими якостями, вродженим даром впливати на людей, своєрідною чутливістю до подій, проявів тонких енергій тощо. Правда, є й інша категорія людей з великим потенціалом. У дитинстві, внаслідок умов, у які потрапили, вони ростуть замкненими в собі, закрито від навколишнього світу. А вже пізніше, ставши дорослими, розкривають свій потенціал на повну силу.

Анастасія: Очевидно, такий дар — це велика відповідальність?

Ріґден: Так, у першу чергу для самої людини. Тим, хто народився з великим духовним потенціалом треба розуміти, що таке ж сильне протистояння буде і з боку Тваринного начала, яке зробить все для того, щоб використати цю силу у своїх цілях. Якщо в суспільстві відсутні Знання, які пояснюють ці моменти, якщо в ньому, як пастки, розставлені численні шаблони мислення у форматі Тваринного начала, то ці обдаровані люди, наслідуючи пріоритети суспільства, починають витрачати свою унікальну силу на реалізацію програм Тваринного начала. Вони помічають, що деякі, здавалося б, складні питання в них вирішуються з легкістю. Розуміють, що вони мають вплив на людей, їм легко лідирувати в будь-якому колективі. Але без відповідних Знань про себе, як правило, починають використовувати цей дар або в корисливих цілях для реалізації програм свого Тваринного начала, або в загальному для системи, яка існує в рамках програми Тваринного розуму. Таким чином, вони захоплюються матерією, частіше роблять вибір на її користь і розвивають цей напрямок у своєму житті. Так Тваринний розум їх обдурює. Відбувається активація Тваринного начала в людині, тонка підміна духовного напрямку життя на матеріальний з витратою цієї вродженої сили на користь Тваринного розуму. Вкрай рідко такі обдаровані люди, долаючи сильну протидію свого Тваринного начала, стають, наприклад, духовними лідерами (мається на увазі не тими, хто має релігійну владу над людьми, а тими, хто істинно йде духовним шляхом, реально допомагаючи іншим у духовному розвитку, у звільненні свідомості з полону матерії). А в основному вони використовують цей дар для того, щоб побудувати собі кар’єру, набути владу, нагромадити матеріальні цінності тощо.

Як правило, такі люди стають у суспільстві лідерами: хтось громадським діячем, хтось бізнесменом, хтось злочинним авторитетом і так далі. Іноді вони просто дивують навколишніх, і ті не розуміють, як і чому так відбувається в житті, коли, на їхню думку, явно «інтелектуально слабка» людина, яка не має вищої освіти, будує цілу фінансову «імперію», що володіє величезним впливом? А насправді у цієї людини просто великий внутрішній потенціал і звужена свідомість, спрямована у бік матеріальних пріоритетів через постійне домінування в ній Тваринного начала. Якби така людина розширила свій кругозір і вибрала у житті духовні пріоритети, тобто кардинально змінила свій внутрішній напрямок руху зі знаку мінус на плюс, то вона змогла би багато чого досягнути у своєму духовному розвитку. Свідомо перетворюючи себе в кращий духовний бік, вона має більш ніж реальний шанс ще при цьому житті досягти духовного звільнення, вийти з кола реінкарнацій. Хоча такий шанс, до слова, є в кожної людини, яка живе. Вирішальну роль тут відіграє саме особистий вибір людини, її цілеспрямованість, робота над собою і її невідступність від духовної цілі. Підкреслюю, такі зміни пов’язані винятково з перетворенням внутрішнього світу людини. Якщо людина намагається змінити свої зовнішні умови, не змінюючись внутрішньо, користі від цього не буде.

Анастасія: Напевно, такі люди, як і більшість, залишаючись наодинці з собою, також час від часу відчувають обтяження матерією, побутовими проблемами. Вони, мабуть, розуміють, що досягнуте на їхньому життєвому поприщі — це не справжнє, не той результат, якого «Душі хотілося», що все це повсякденне й наносне… А чи буває так, що владу над подібними обдарованими людьми цілком захоплює Тваринне начало?

Ріґден: Буває. Але в таких випадках із цих людей виходять справжні егоїстичні, агресивні мутанти, інакше цих істот не назвеш… Але це всього лише доводить, що субособистості практично не впливають на вибір нової Особистості вектору свого розвитку при житті. Скажімо так, навіть якщо субособистість свого часу змогла досягти значних духовних висот і їй не вистачило всього лише одного кроку до Нірвани (остаточного виходу з кола перероджень), то це зовсім не означає, що наступна Особистість зробить цей крок. У житті, як правило, буває все навпаки. Тому що такі Особистості (з духовно розвинутою субособистістю) ще в ранньому дитинстві зазнають більш пильної уваги з боку Тваринного розуму. В результаті ці люди, замість того, щоб продовжити свій розвиток у духовному напрямку і досягти остаточного злиття з Душею, духовного звільнення (виходу в Нірвану), розтринькують цей дар, цю цінну «спадкову» від їхньої попередньої Особистості силу на ілюзію, нав’язану Тваринним началом. У підсумку, замість імовірного ривка вперед у духовному відношенні, людина здійснює падіння назад, обтяжуючи таким чином свою Особистість, Душу. Природно, знову потрапляє в коло реінкарнацій, тільки вже в набагато гірші умови. І, як факт, цій Особистості доведеться пережити смерть, стати субособистістю, а потім ще дуже довго мучитися і страждати в нових тілах через свою «фатальну помилку».

Анастасія: Тобто вони цю силу витрачають не на ривок у Вічність, а на владу над собі подібними в цій «смертній миті», яка дуже швидко проходить.

Ріґден: Так. Нерозумно, перебуваючи за крок від духовної Вічності, віддавати перевагу смертній матерії. Тіло однаково вмре, але з чим залишишся ти?! Страх розумної матеріальної структури перед невідворотністю знищення як раз і є основною причиною, через яку в людини і виникає внутрішнє протистояння Богу і його світу, яке йде від Тваринного начала. Подібне протистояння з’являється там, де зіштовхуються або перетинаються духовний і матеріальний світи. Це явище в деяких релігіях описують як битву архангелів із впалими ангелами. Але насправді все це асоціації. Це не означає, що хтось десь веде небесну війну за Душу людини. Все це відбувається тут і зараз у кожній людині, і поле битви — її свідомість, її думки, емоції та бажання. Їх хитання в духовний або матеріальний бік означає перемогу або поразку Особистості у щосекундному бою за Душу, а в загальному підсумку — за право злиття з нею і перехід у Вічність. Страшно програти бій, але згубно програти війну.

Чому людина боїться Бога, то любить, то ненавидить Його? Тому що кожен, завдяки неодноразовим реінкарнаціям його Душі, підсвідомо знає, що є духовний світ, є Бог, є духовні істоти, які служать Богу. Останніх серед людей у легендах називають «ангелами». Тільки вони не виглядають так, як їх уявляють собі люди в асоціативних категоріях релігії. Це Істоти іншої мірності, відмінної від тримірного світу. Адже ту реальність не можна описати словами. Будь-яка спроба подібної передачі того світу буде асоціативно пов’язуватися мисленням людини з цим світом, а отже, спотворювати дійсність. А якщо наступна передача цієї інформації буде здійснюватися ще й через домінацію Тваринного начала, то ти сама вже, неодноразово стикаючись з цим, бачила, якого потім набувають вигляду такі «легенди» і якими обростають подробицями. Взяти, наприклад, сказання «про божий Суд». Адже насправді все просто: щоразу після смерті матеріального тіла, людина (точніше Особистість і Душа з субособистостями) має «зустріч» із представниками духовного світу й несе, так би мовити, Відповідь за прожите життя, після якої визначається подальша доля цієї людини. Звідси й легенди в народів світу про божий Суд, післясмертну долю людини і так далі. Але як це все перекручують й подають в тих же релігіях, різних віруваннях?!

Все це непорозуміння відбувається ще й тому, що за життя Особистість не має доступу до пам’яті і досвіду субособистостей, і людина не знає всієї правди про себе. Якби життя людини (Особистості) не починалося щоразу, як з нового аркуша з блокуванням пам’яті минулих життів, то не було би умов для Вибору. Якби люди свідомо пам’ятали про всі переродження своєї Душі і ті неймовірні муки, яких досі зазнають їхні субособистості, то, запевняю, всі люди давно би стали ангелами. Але, на жаль, пам’ять про минулі життя блокується. Щоразу людина змушена знову занурюватися в цей світ заради самостійного, усвідомленого духовного дозрівання своєї Особистості.

Але чим все-таки гарний такий «чистий аркуш» свідомості нової Особистості? У першу чергу тим, що в ньому наново прописуються пріоритети, які визначають домінуючий Вибір протягом життя Особистості, незалежно від попередніх «заслуг» субособистостей. Тобто, якщо людина кардинально змінить вектор свого життя у бік Духовного начала, переведе домінанту думок у духовне русло і дисциплінує свою свідомість, то вона (Особистість) отримає реальний шанс на порятунок себе і своєї Душі у своєму житті. Адже при цьому вона почне якісно преображати себе в кращий бік і жити духовним світом. Ну, а якщо людина (Особистість) і в цьому житті знову побажає бути заангажованою у тенетах матеріального мислення, у ній незмінно домінуватимуть думки Тваринного начала, то в такої Особистості тільки один шлях — стати субособистістю. Оскільки силу, призначену для звільнення Душі, людина буде розтринькувати на нескінченні бажання матеріального світу.

Розумієш, у чому кардинальна різниця життя людини з матеріальною домінантою і життя людини з духовною домінантою? При матеріальній домінанті у свідомості людина живе матеріальним світом і лише зрідка замислюється про Душу. Вона може навіть іноді намагатися вправлятися в духовних практиках. Останні, як правило, нею розглядаються як одне із захоплень або ж засобів, які допомагають розвитку «суперздатностей» для посилення впливу на людей тощо. При цьому, природно, людина не сильно переймається роботою над собою, приборкуванням свого Тваринного начала. А ось при духовній домінанті, у новій своїй якості Особистість живе духовним світом, своєю Любов’ю до Бога, перебуваючи в ній постійно. У такому стані на всі витівки Тваринного начала людина вже дивиться з гумором, знаючи їхню природу, передбачаючи подальші його атаки і наступні дії. І вони вже не обтяжують Особистість, тому що людина на них не піддається, тому що у своїх думках і почуттях живе вже духовним світом. А до матеріального світу лише дотикається, оскільки продовжує своє існування в тілі, творячи добрі справи.

Анастасія: Так, дійсно, хто в Любові, той в Богу і Бог у ньому, тому що Бог і є Любов.

Ріґден: Істинно свята Людина цим і живе.

Анастасія: Знання про субособистості цінні, але у людини вони можуть породити і страх того, що вона за це життя не встигне розвитися до стану повного духовного звільнення себе і Душі і стане смертною субособистістю.

Ріґден: Ну, по-перше, такий страх може навівати тільки егоїзм, тобто Тваринне начало. По-друге, ти сама була свідком, як людина отримала, так би мовити, з нуля Знання, як і всі в групі. Але вона настільки перейнялася цими зернами Істини і загорілася з’єднатися з Духовним світом, що їй знадобилося всього лише два роки відповідальної роботи над собою для того, щоб Духовний світ її прийняв. І це незважаючи на всі несприятливі умови життя, в яких вона перебувала, у порівнянні з іншими в групі. Так що було би бажання! А по-третє, коли Любов до Бога превалює в житті людини, у неї зникає будь-який страх на шляху досягнення поставленої мети. Я тобі наведу образний приклад для розуміння суті духовних діянь.

Уяви, що людина на війні, захищає свою Батьківщину. Вона настільки гаряче і глибоко її любить, що готова за неї боротися з усіх сил, йти напролом до перемоги, робити все можливе і неможливе заради однієї мети — звільнення своєї Батьківщини! Заради Любові до Батьківщини вона готова вмерти за неї. Їй однаково, що стане з її тілом. Головне — почуття, яке вона переживає, яке веде її в бій і змушує переможно боротися. І це почуття Любові не залишає її й тоді, коли вона потрапляє в полон до ворога і знає, що їй там судилося загинути в муках. Тому що вона переповнена почуттям істинної Любові, заради якої вона жила і заради якої вона помре. Так що все залежить від людини! Якщо вона переповнена справжньою Любов’ю до Бога, якою вона живе в кожному дні, то в ній немає місця сумніву. У неї є тільки одна мета — перемога заради звільнення своєї Душі!

Анастасія: Так, перемога будь-якою ціною…

Ріґден: Так що порятунок своєї Душі — це головна справа в житті людини, основна її ціль, зміст її існування. Порятунок Душі — це істинне служіння духовному світу, а не матеріальному. Врятуйся сам — і навколо тебе врятуються тисячі. І нічого складного в цій справі нема, було би бажання. Просто треба починати з елементарного — з роботи над собою. Головний мозок подібний до комп’ютера: що в нього закладеш, те він і видає, які цілі визначиш, які встановиш у ньому програми, у тому напрямку він і буде працювати. Протягом життя в його пам’яті накопичується досвід різних асоціативних відчуттів, уявлень, думок, почуттів і так далі. Ці асоціації здебільшого пов’язані з враженнями, отриманими від навколишнього світу.

Чому дуже важливо для сучасної людини, яка йде духовним шляхом, постійно розширювати свій кругозір, більше читати, знайомитися з різноманітною інформацією, поповнювати багаж знань у різних напрямках? Тому що в цьому випадку в неї буде багатший асоціативний ряд, покращена пам’ять і об’ємне сприйняття світу. Адже підсвідомість, звідки й черпається асоціативний ряд, як комора: що в неї колись покладеш, те потім і знайдеш. Матеріальна структура мозку тримає образи (голограми), які вона отримала протягом прожитого життя. Наприклад, коли через зір і слух людині надходить нова інформація, відбувається збудження нейронів у певній ділянці головного мозку. Мозок обробляє інформацію, іде збудження певних, скажемо вже зрозумілими тобі категоріями, «інформаційних цеглинок». Мозок розпізнає, «що це», опираючись на попередні знання і досвід. Сюди входить все — звук, відчуття, знання і так далі. Образно кажучи, мозок спрацьовує, як пошуковик у комп’ютері: якщо, наприклад, набереш слово «Доброта», то воно й видасть всі файли з інформацією, які містять це слово. Загалом, мозок шукає, що ж асоціативно схожого є в нашій коморі-підсвідомості. При цьому запам’ятовує і нову інформацію з її характеристиками, поповнюючи нею свою комору.

Якщо людина лінується у вдосконалюванні своїх знань, розвитку аналітичних здібностей, обмежує себе лише тим, що подають їй «у готовому вигляді» засоби масової інформації, то вона стає ідеальним об’єктом для управління жерцями і політиками через її ж свідомість. Через власну лінь людина свідомо звужує свій кругозір знань. Коли ж мозок бідний на асоціації (та й ті здебільшого закільцьовані на матеріальних пріоритетах), людина стає духовно слабкою, нею простіше управляти, її легше обдурити і вселити їй якісь установки. Чому, власне, жерці, політики і прагнуть довести людину до стану звуженої свідомості. В такому стані вона зручна їм для управління. До того ж для цього досить вкласти в її свідомість певні асоціації, приклади для наслідування — і людина стає слухняною маріонеткою в їхніх руках.

Анастасія: Це правильно. Якщо людині демонструвати, як усе погано, то вона і буде прокручувати в думках погане, мимоволі концентруючи на цьому свою увагу, оживлювати і реалізовувати негативні ситуації, згадуючи відповідні асоціації. Подібне ж притягує подібне. Якщо ж людині демонструвати гарне, акцентувати її увагу на духовних моментах життя, більше показувати прикладів доброти, моральності, культури, гарних манер поведінки, духовного способу мислення, то вона буде формувати свій світогляд уже в цьому ключі.

Ріґден: Люди за своєю природою піддаються навіюванню і від початку схильні до наслідування. Але при всьому цьому вони ще й завжди прагнуть до чогось нового, а до чого — часом і самі не знають. До речі, чому людині постійно чогось не вистачає, і вона перебуває в пошуку і пізнанні нового? Тому що Душа штовхає її на пошуки її рідного, духовного світу. А різні «світлофільтри» у вигляді субособистостей, пануюче у свідомості Тваринне начало, спотворюють вектор напрямку пошуків. Чимало проблем у духовних пошуках людини створює і асоціативне сприйняття матеріального мозку. Адже духовний світ відрізняється від матеріального. А все, що людина сприймає тут, як кажуть, через п’ять органів чуттів, — це всього лише сприйняття незначної частини тримірного виміру матеріального світу, до того ж ще й пропущене через призму асоціативного матеріального мислення. Інакше кажучи, міркуючи категоріями та асоціаціями тримірного світу, людина намагається зрозуміти, що таке духовний світ.

Анастасія: Через призму матеріального мислення? Гарне висловлення, яке дуже точно виражає суть.

Ріґден: Так. Як тобі відомо, від народження людини її мозок налаштований на частоту Тваринного начала. Хоча це не означає, що згодом ці налаштування людина не може змінити. Може. У ній запрограмовано кілька станів свідомості. Але зміна можлива лише при особистому бажанні і прагненні самої людини. Здебільшого люди навіть не знають про все це, тому протягом свого життя поводяться так само, як і будь-яка інша розумна матерія. Коли людина стикається зі Знаннями, які розширюють її сприйняття світу, то перше, що в ній спрацьовує — це Тваринне начало. Воно, грубо кажучи, «стає дибки», проявляючи в людині першу людську ваду — гординю, щоб не втратити свою владу над нею. Людині здається, що вона й так все знає і вміє. Але коли пірнає у Знання, то розуміє, що це далеко не так і таке первісне судження було помилковим.

Анастасія: Так, гординя — це лихо багатьох людей, всякий їй піддається тією чи іншою мірою. Думаю, для кожної людини важливо знати цього таємного ворога в обличчя хоча би для того, щоб краще розуміти себе, розібратися у своїй природі. Ви якось згадали в розмові, що гординя — це прояв керування Тваринного розуму в людині.

Ріґден: Вірно. Людині, дуже важко усвідомити, що те, що вона вважає своїми думками, котрі формують її «Я», — це всього лише результат її вибору між Волею Духовного начала і Волею Тваринного начала. Особливо важко це зрозуміти людям, які з дитинства живуть у суспільстві з відповідними споживацькими пріоритетами. Наприклад, пріоритетами матеріалістичної психології та відповідних цінностей. Також непросто і тим, чия свідомість обмежена рамками однієї релігійної, філософської чи іншої концепції, побудованої на принципах домінування цінностей матеріального світу, прикритих духовними постулатами.

Дуже багато думок людини мотивуються саме гордістю. Гордість — це почуття. А почуття, як таке, — це сила, енергія, це основа, на якій зароджується домінуюча думка. Дуже важливо, чим «забарвлена» думка: бажаннями Тваринного начала чи бажанням Духовного начала. Адже від цього залежить, чи перетвориться почуття, наприклад, тієї ж гордості, у гординю, а отже, у почуття себелюбства, звеличення себе над іншими, чи ж у почуття шляхетної, внутрішньої гордості за свої діяння на духовному шляху у стремлінні до Бога.

Видавничий дім СЕНСЕЙ