АЛЛАТРА. Частина 3

Справа в тому, що всі сучасні теорії, від загальної теорії відносності Ейнштейна до законів термодинаміки, засновані на взаєминах «видимої матерії» або ж її логічно передбачуваній поведінці. Хоча й тут достатньо казусів. Наприклад, візьмемо ті ж чорні діри у Всесвіті — ці загадкові, не вивчені сучасною наукою об’єкти, що поглинають матерію. Але, перш ніж розглянути ці казуси, а також висвітлити питання про об’єкти, утворення яких прямо пов’язане з чорними дірами, я хотів би спочатку дізнатися, що тобі відомо про чорні діри?

Анастасія: Ну, не так вже й багато, як хотілося б… Чорні діри невидимі для зовнішнього спостерігача, тому що не випускають зсередини ні світло, ні будь-які інші відомі науці випромінювання або тіла. На сьогоднішній день їх намагаються виявити лише за непрямими ознаками, через вивчення їхньої взаємодії з навколишньою матерією… Вважається, що чорна діра викривлює навколо себе геометрію простору й часу.

На цьому етапі розвитку астрофізики припускається, що чорна діра — це якась локалізована ділянка космічного простору, утворена при необмеженому гравітаційному стисканні масивних космічних тіл. Як я зрозуміла, це своєрідна гравітаційна могила, в яку що впало, те пропало. Межі цієї ділянки називають горизонтом подій. А її радіус — гравітаційним радіусом. Вважають, що він прямо залежить від кількості речовини, втягненої в цю діру. По мірі зростання маси чорної діри, лінійно зростає її розмір, тобто її радіус збільшується. Розміри цього об’єкта можуть бути різні…

Сучасна теорія зоряної еволюції розглядає утворення чорних дір як результат колапсу масивних і надмасивних зірок. Як я зрозуміла, коли ядерне паливо виснажується і термоядерні реакції в надрах зірки припиняються, висока температура й тиск, які перешкоджали стисканню зірки, під впливом власної гравітації знижуються. Якщо маса зірки є  нижчою за три маси Сонця, то вона не стане чорною дірою, а лише перетвориться в нейтронну зірку або білий карлик. А ось якщо маса зірки є більшою за три маси Сонця, то, вважають вчені, катастрофічного колапсу їй вже не уникнути. Вся її матерія швидко відійде під горизонт подій і зірка стане чорною дірою…

Виходячи усе з тієї ж сучасної теорії зоряної еволюції вважається, що серед 100 мільярдів зірок повинно бути як мінімум 100 мільйонів чорних дір. Тільки в нашій галактиці нібито блукають тисячі чорних дір, які цілком поглинають газопилові скупчення й зірки, які «з необережності» опинилися на їхньому шляху проходження. Є припущення, що в центрі Галактики можуть знаходитися надмасивні чорні діри з масою в мільярди Сонць.

Ріґден: Ну, що ж, непогано. Приблизно розумієш, на яких галявинках нині тупцює світова наука, блукаючи в дискусіях замкненим колом.

Анастасія: Можливо, не так досконально знаю тонкощі всіх цих дискусій, але, як то кажуть, загальне уявлення маю… До речі, що мене ще зацікавило. Припускають, нібито всередині чорної діри сильно перекручений час і простір через величезну гравітацію. Звичайна евклідова геометрія там може просто бути несправедливою, оскільки паралельні прямі цілком можуть перетинатися тощо… Побутують навіть думки, що все в чорній дірі за логікою повинно звалитися в її центр, де згодом зіркова речовина може стиснутися так, що перетвориться врешті-решт в безкінечно щільну точку, тобто може виникнути сингулярність.

Ріґден: Та це просто теоретики намагаються підлаштувати свої умовиводи під надуману теорію Великого вибуху. Він, за їхніми уявленнями, виник з безкінечно щільної точки, де нібито була сконцентрована і стиснута вся матерія Всесвіту, а коли в цій «точці» щось спровокувало Великий Вибух, матерія почала розлітатися в усі боки і пішов процес розширення Всесвіту. Через те, що виникає багато питань, на які вчені з позиції матеріального світогляду відповісти не можуть, виникають плутані сучасні теорії. Автори просто заводять один одного в глухий кут. Вони намагаються пояснити, оперуючи відомою їм базою даних. А в результаті, вибудовуючи теорію про походження Всесвіту і тих же чорних дір, у них виходить як у тій байці про слона. Тобто, замість того, щоб з’ясувати, звідки взявся слон, чому він рухається і хоче їсти, розглядають траєкторію руху слонів у африканській савані, ймовірність того, яку рослинність, що росте в тій місцевості, вони можуть їсти дорогою, і які властивості мають ці рослини. Ось так й у вчених виходить: що бачать, про те й і розмірковують, а чого не бачать і що не вкладається в їхній формат світогляду, того в природі для них не існує.

Анастасія: Але, мабуть, найсмішніше в цій сучасній теорії, на мій погляд, це так звані «первинні чорні діри». За припущеннями вчених вони нібито утворилися відразу після Великого вибуху, приблизно 14 мільярдів років тому, коли почалося розширення Всесвіту. Існує думка, що чорна діра завжди готова поглинути будь-яке випромінювання або речовину, нарощуючи цим свою масу. За припущеннями вчених, розміри чорних дір можуть коливатися: від надмалої (з масою всього 1015 грамів, яка нібито могла зберегтися до наших днів у просторах Всесвіту), до надгігантської й надмасивної галактики, яка гіпотетично знаходиться у центрі.

Навіть якщо погодититися з їхньою думкою, що після Великого вибуху матерія продовжила розлітатися в усі боки з максимально можливою швидкістю впродовж мільйона років і тільки тоді утворилася одна єдина надмала чорна діра з масою всього 1015 грамів, але з ненаситним «гостро гастрономічним апетитом», то зараз би замість Всесвіту була б одна суцільна гігантська чорна діра.

Ріґден: Радий, що ти це розумієш. За таких теоретичних розкладів Всесвіт перестав би існувати, як мінімум, ще п’ять мільярдів років тому.

Анастасія: Цілком слушне зауваження. А, загалом, чорні діри — це тема цікава, захоплююча, особливо коли читаєш роботи людей, які самі прагнуть до пізнання, до відкриття таємниць Всесвіту і пишуть для людей. Але, щоправда, чимало й таких робіт, де автори розмірковують про чорні діри явно від нудьги. Очевидно, вони створювали свої роботи, як у тій російській приказці: «де чихнути довелося — кома, де гикнулося — двокрапка, а де тютюнцю понюхати — крапка»… Так що в мене, як у стороннього спостерігача перипетій у науці, про чорні діри склалося враження, як у тому жарті: «Науці з цього приводу відомо, що нічого невідомо».

Ріґден: Десь так воно і є. Багато вчених помиляються, зосереджуючи свої зусилля, а часом і марнуючи все життя, на розвиток тупикової теорії. Людям просто не вистачає елементарного — Знання та орієнтиру в напрямку досліджень. Маючи їх, цілком можна здійснити революційний прорив не тільки в науці, але й у розвитку суспільства. Інформація, яку я вже розповів і розповім надалі, певен, багато в чому цьому посприяє, якщо на те буде вибір людський.

Анастасія: Так що ж насправді являє собою чорна діра?

Ріґден: Насправді те, що називають чорною дірою в масштабах Всесвіту, є явище швидкоплинне й саме по собі масою не наділене. Поява і зникнення чорних дір у Всесвіті в будь-якій кількості не порушує закону сталості загальної маси Всесвіту. Навіть найбільш гігантська чорна діра існує загалом досить короткий проміжок часу, і її маса дорівнює нулю. Але її роль в астрофізичних перетвореннях Всесвіту колосальна.

Асоціативно я би порівняв її з думкою. Адже думки не видно. Її не можна зважити чи до неї доторкнутися, але вона існує, якщо вона з’явилася в нашій свідомості. Думка має об’єм (принаймні, інформаційний). Вона швидкоплинна у своєму існуванні, тому що її швидко змінюють інші думки. Думка не має маси, але може мати колосальні наслідки в матеріальному світі. По суті, це Ніщо.

Анастасія: Ніщо?! Для нинішнього людського розуміння Ніщо — це, у найкращому разі, вакуум.

Ріґден: Не такий вже він і порожній цей вакуум. Простий приклад. У міжзоряному просторі превалює так званий людьми високий вакуум. Його середня щільність менша за 1 молекулу на кубічний сантиметр. А якщо взяти для порівняння найбільш розріджений вакуум, який створили люди, то там знаходиться біля 100 000 молекул на кубічний сантиметр. Учені вже розуміють, що навіть повний вакуум, у якому передбачається повна відсутність часток, не є «абсолютною порожнечею», позбавленою всяких властивостей. Вже зараз сучасна фізика підступила до теорії фізичного вакууму, як учені назвали нижчий енергетичний стан квантованих полів. Фізичний вакуум у цій теорії характеризується відсутністю будь-яких реальних часток, але одночасно вміщує різноманітні віртуальні частки. Водночас існує й інша теорія (щоправда, вона вперто не визнається «офіційною наукою»), в якій розглядають народження частинок і античастинок (шести класів) з первинного вакууму шляхом його розшарування згідно спіну й появи правих і лівих торсіонних полів — своєрідних каталізаторів, які провокують народження грубої матерії.

Хто ближче до Істини, безумовно, розсудить час. Проблема в тому, що багато вчених, бажаючи осягнути Істину, насправді зіштовхуються з хибним її відображенням у своїй свідомості. Вони поспішають оголосити найбільш зручні для себе теорії та тривалий час відстоювати їхню «правоту», витрачаючи на це роки власного життя, свої й чужі «нерви», не замислюючись над глибинними причинами виникнення подібної інверсії в їхній свідомості. Люди насправді ще багато чого не відають про невидимий світ, про те, який сильний у цьому світі Тваринний розум, і як важливо кожній людині піклуватися про свою духовну чистоту. Адже якраз останнє відкриває Істину позамежного у своїй первозданній природі.

Анастасія: Так, я згадувала цю теоретичну схему народження частинок і античастинок. Дивовижно, там теж все за схемою косого хреста… Колись ви дуже дохідливо асоціативно порівнювали Всесвіт з океаном, у якому все заповнене до краю. А що таке чорна діра у Всесвіті, якщо її розглядати, використовуючи це образне порівняння з океаном?

Ріґден: Чорна діра у Всесвіті виглядає, умовно кажучи, як повітряна бульбашка у водах океану. Але тільки виглядає, а не відповідає, тому що бульбашка у водах океану заповнена повітрям, а чорна діра у просторах Всесвіту взагалі нічим не заповнена, принаймні, у людському розумінні цього явища.

Анастасія: Інакше кажучи, чорна діра — це як Щось, стороннє вкраплення, не властиве матеріальному світу?

Ріґден: Можна сказати й так.

Анастасія: Ви згадували про те, що роль чорної діри в астрофізичних перетвореннях Всесвіту колосальна. Розкажіть, будь ласка, докладніше про це, про основні функції чорної діри, хоча б на асоціативних прикладах.

Ріґден: Ну, мабуть, функції чорної діри можна дуже умовно порівняти з імунною відповіддю, точніше з імунними клітинами в людському тілі, які захищають організм від всякого виду збудників хвороб, ідентифікуючи та знищуючи такі патогени або перероджені клітини самого організму (пухлинні клітини) тощо.

Якщо в наш організм потрапляє сторонній агент, чи то вірус чи патогенні мікроби, імунні клітинки їх знаходять і знищують. Або ж якась клітина, групи клітин стають дефектними, виходять із функціонального ладу і, наприклад, починають безконтрольно ділитися, то й тут імунні клітини наводять порядок шляхом знищення таких «неслухняних» клітин. Але це порівняння буде теж не зовсім правильним стосовно чорних дір у Всесвіті, бо імунні клітини постійно борознять простори нашого організму в пошуках «порушників» меж дозволеного.

А ось чорні діри відразу проявляються у Всесвіті з Нізвідки і тільки там, де це необхідно, і туди ж в Нікуди потім зникають. Причому зникають миттєво, найчастіше (але не завжди) залишаючи після себе в матеріальному світі цілі скупчення фрагментів зірок і величезні хмари з пилу й газів, які досить легко виявити за допомогою сучасного обладнання. Ця залишкова матерія після знищення основної «патогенної» матерії, подібна, скажімо так, на сміття, яке впало з конвеєра в цеху по дробленню й переробці каміння.

Це важко пояснити, як Щось з’являється з Нізвідки, знищує часом цілі скупчення зірок, і зникає в Нікуди. При цьому чорна діра справді значно деформує навколо себе простірчас і наділена величезним гравітаційним тяжінням, впливаючи на навколишню матерію. Чорна діра — це те єдине, що можна назвати справжньою Порожнечею — Ніщо, оскільки там, у людському розумінні, немає нічого матеріального.

Анастасія: Гм-так, людям з науково-матеріалістичним світоглядом це буде важко зрозуміти… Адже, враховуючи вищевикладену інформацію, в такому випадку напрошується питання, а Хто тоді з Нізвідки керує цим процесом? Хто виявляє наявність таких дефектів у Всесвіті і сприяє виникненню й зникненню чорних дір саме в тих ділянках?

Ріґден: Щоб зрозуміти ці процеси, не кажучи вже про оформлення їх у вигляді формул, тут треба мати принципово інакший світогляд.

Анастасія: Ви згадали, що маса чорної діри дорівнює нулю. А як переробляється матерія, яку вона поглинає? Ви казали, що утворення найважчих мікрооб’єктів у Всесвіті прямо пов’язане з чорними дірами. Отже, все-таки повинна бути якась маса?

Ріґден: Я думаю, коли ти зрозумієш сам принцип «роботи» чорної діри, питання відпадуть самі собою. Отже, як чорна діра притягує матерію і куди потім вона зникає? Чорна діра, скажімо так, це певна аномальна область. Будучи нематеріальною структурою, вона з’являється в тих ділянках Всесвіту, де йде певне збурення полів. Її ціль — знищити матерію, яка викликає ці збурення. Сам факт присутності в цьому місці у Всесвіті чорної діри викликає просторово-часову деформацію. Тобто вона сама й запускає певний механізм, який спотворює плавний хід часу на цій ділянці простору. Це призводить до певних взаємодій, внаслідок чого виникає величезна гравітація, яка починає притягувати матеріальну структуру. Це, думаю, зрозуміло?

Анастасія: Так.

Ріґден: Тоді йдемо далі. Коли матерія притягується, то фрагменти, наприклад, розміром з Місяць, починають деформуватися ще на підльоті через величезну гравітаційну силу. А коли матерія починає входити в зону акреції, тут якраз створюється найпотужніше гравітаційне поле і матерія розривається на шматки. Виходить своєрідна м’ясорубка.

Анастасія: Уточніть, будь ласка, чи тут термін «зона акреції» використовується в тому ж значенні, як його розуміють сучасні вчені? Мається на увазі акреційний диск, як джерело потужного випромінювання, який обертається навколо чорної діри і утворюється при падінні (акреції) речовини прилеглої сусідньої зірки або міжзоряного газу на цей об’єкт під дією його гравітаційного поля. Так? Інакше кажучи, матерія, зіштовхнувшись із чорною дірою, починає рухатися по орбіті навколо неї, утворюючи якраз цей диск, який швидко обертається?

Ріґден: Так. Під час такої «матеріярубки» відбувається дуже важливий момент. Сила тут така, що вона просто відштовхує інформаційні цеглинки одну від одної, які вже не можуть знаходитися в певному строго заданому положенні, тому зриваються зі свого інформаційного порядку. Як тільки втрачається інформаційний лад, порядок, завдяки яким була створена ця матерія як така, відбувається скидання інформації з матеріальної структури і матерія зникає. Тут є парадокс, тому що сама чорна діра не впливає на інформаційні цеглинки, але прямо впливає на матерію. Остання дуже сильно притягується, а інформаційні цеглинки відштовхуються, як наслідок — матерія зникає.

Анастасія: Виходить, інформація не руйнується. Матерія створена на основі інформації, а коли стається скидання інформації, матерія перестає існувати.

Ріґден: Вірно. Якщо весь цей процес уявити на асоціативному прикладі нашого умовного експерименту, то виходить наступне. Уяви, що ти побудувала замок з невидимих пінопластових цеглинок, таким чином, зробивши його видимим. Потім акуратно його підняла й просто кинула в акваріум з водою. Що відбудеться? Звичайно, при зіткненні замка з водою він розлетиться на дрібні складові. Тобто, в нашому випадку перейде в інший стан: матерія зникне, залишиться тільки інформація у вигляді цих же первинних невидимих пінопластових цеглинок, які продовжать плавати на поверхні води. Питання: «А куди дінеться сам замок (матерія)?» Зрозуміло, чому моє питання викликало в тебе посмішку. Ти скажеш: «Туди ж, куди й дірка від бублика, після того, як його з’їси». І будеш абсолютно права.

А тепер уяви, що акваріум трішки більший і таких як ти, котрі стоять над акваріумом із замками в руках, хоча б людей десять. І от ви, практично одночасно, кидаєте свої замки в акваріум. Тільки в момент зіткнення ваших замків з водою, пінопластові цеглинки (окремі інформаційні цеглинки або з’єднані в блоки) не залишаються плавати на поверхні води, а відразу відштовхуються від неї (як від чогось надщільного), мов тенісний м’ячик від асфальту. Уявила? Ну, ось це і є в трохи перекрученому вигляді модель «роботи» чорної діри.

Анастасія: А що відбувається з інформаційними блоками, ось цими кластерами? Адже це хоч і найдрібніша, але все-таки видима матерія. Вони ж іще не роз’єднані на невидимі інформаційні цеглинки?

Ріґден (з посмішкою): Молодець, бачу, відслідковуєш ситуацію… Форма чорної діри сферична. Під час скидання інформації з матерії, коли інформаційні цеглинки відриваються від матерії, яка переробляється, певна їх частина відокремлюється цілими групами — кластерами. Ось ці кластери і стають короткоживучими об’єктами, вагою 0,8 грама, які у вигляді фону випромінювання виходять безпосередньо з «полюсів» цієї сфери. Та й саме поняття «полюсів» у цієї сфери відносне, оскільки тут має значення позиція спостерігача й скупчення матерії, яка переробляється, відносно цієї ж сфери.

Анастасія: Схоже, що цей процес, який відбувається з матерією біля чорної діри, ще можна образно порівняти з черговим форматуванням диску в комп’ютері, коли вся інформація на диску знищується. А чому ці об’єкти короткоживучі та існують лише частки секунди?

Ріґден: Тому що у них немає програми на життя. Вони просто розпадаються на окремі інформаційні цеглинки. Парадокс у тому, що інформаційні цеглинки одночасно перебувають у двох станах: енергетичному й матеріальному (у вигляді скупчення цих інформаційних цеглинок, коли вони утворюють матеріальну частинку). Тобто їх ніби нема, і вони ніби є. Інформаційні цеглинки порізно не мають маси. Але саме інформація створює матерію зі своєю вагою, а також простір, гравітацію та час. А інформацією керує Той, Хто створив усе. Він створив інформацію як силу, здатну породжувати енергії, які формують матерію (у людському розумінні).

До речі, ці ж цеглинки при утворенні малоінформаційних частинок (нейтрино й таке інше) у значній мірі спотворюють «струнку» теорію відносності Ейнштейна. Справа в тому, що деякі з цих частинок через «простоту» своєї структури слабко взаємодіють з іншими частинками у Всесвіті, принаймні, у нашому вимірі, що дозволяє їм переміщуватися безкрайніми просторами Всесвіту зі швидкістю, яка значно перевищує швидкість світла.

Анастасія: Зі швидкістю, яка перевищує швидкість світла? У такому випадку, сам факт наявності таких частинок спонукатиме переглянути не тільки теорію Ейнштейна, але й багато інших аспектів сучасної фізики.

Ріґден: Безумовно, дещо переглянути все-таки доведеться. Зате це значно поглибить розуміння процесів взаємодії матерії у Всесвіті. Та й, мабуть, наблизить людство до пізнання такого фізичного прояву часу як простір… Так що з інформаційних цеглинок складаються і найшвидші, і найважчі мікрооб’єкти цього світу, як, зрештою, і все інше…

Анастасія: А якщо гіпотетично уявити собі, наприклад… нейтронну зірку, яка складалася б із таких ось найважчих, короткоживучих об’єктів, то значить, вона би поменшала у своєму розмірі ще в сотні разів, а її маса зросла, відповідно, збільшилося б і гравітаційне стискання цієї зірки. Грубо кажучи, змогла б вона в такому випадку зазнати повного гравітаційного колапсу і перейти в стан чорної діри?

Ріґден: Гіпотетично, звичайно, можна уявити собі що завгодно. Але ось насправді таке неможливо, тому що це є несумісним з природою матеріальної структури. Будь-яка матеріальна структура при такій силі гравітаційного стискання просто б зруйнувалася, тобто перестала б існувати як матерія, тому що при цьому процесі неминуче б виникли умови, що відштовхують інформаційні цеглинки одну від одної. Та й у гравітаційних сил є своя межа, так що подібне є просто неможливим. Взяти, наприклад, процеси, які відбуваються біля чорної діри. Ці короткоживучі об’єкти, про які я розповідав, досить швидко розпадаються на інформаційні цеглинки, як тільки енергія, що їх пов’язує, починає зменшуватися.

Заангажованим у суто матеріалістичному сприйнятті світу розумом ці процеси важко зрозуміти. Адже рано чи пізно людина у своєму духовному розвитку зіткнеться з границею такого обмеженого розуміння, за яким криється зовсім інший світ і інші закони. Яка б не була величезна зірка та скільки б сонячних мас вона у себе б не вміщала, перейти в сучасному розумінні в чорну діру вона ніколи не зможе, тому що матерія ніколи не зможе зазнати повного гравітаційного колапсу. Адже матерія складається з інформаційних цеглинок. А інформаційні цеглинки не руйнуються, їх не можна ні знищити, ні змінити, і вони кількісно стабільно постійні у Всесвіті.

Анастасія: Тепер я розумію, чому сама чорна діра має нульову масу. Чорна діра, як об’єкт з нематеріального світу, просто створює умови, силу, біля якої й відбувається основна дія, тобто, грубо кажучи, здійснюється утилізація непотрібної матерії. Майже як гумка для стирання (ластик), яка очищує поверхню від написів на папері. Матерія повністю зникає, так і не потрапивши в саму чорну діру. А від чого залежить розмір чорної діри?

Ріґден: Розмір чорної діри залежить від кількості, скажімо так, «патологічної матерії» (по-іншому цю матерію не назвеш), яка підлягає знищенню в цій ділянці Всесвіту. Чорна діра може бути будь-якого розміру: і великою, і маленькою. Для кращого розуміння цих процесів у космосі, мабуть, наведу дуже умовний асоціативний приклад, пов’язаний з людською діяльністю. Уяви, що людині необхідно скосити бур’яни на певній ділянці галявини. Вона бачить цю ділянку й вираховує, яку силу необхідно докласти і скільки часу треба витратити на цю роботу. А потім, одного прекрасного ранку, з’являється на цій галявині й виконує заплановану роботу, до того ж, погодься, цілком зненацька для цих бур’янів. Інша справа, коли таких бур’янів ціле поле. Тут уже для їхнього знищення людина задіє більші потужності, наприклад, у вигляді техніки, залучення людських ресурсів тощо. Тобто, точка докладання сили залежить від наявності ділянки «патології», а спосіб докладання сили залежить від обсягу конкретної роботи.

Анастасія: Гарний приклад… Взагалі, у сучасній фізиці досі залишається відкритим питання про походження маси як такої. Навіть більш того, самі вчені виділяють його як одне з фундаментальних. Незважаючи на численні теорії і припущення, достовірно не встановлено, чому одні частинки мають вагу, а інші ні. Я сама раніше, поки глибше не поцікавилася цим питанням, вважала масу чимось таким, що є само собою зрозумілим, певною характеристикою будь-якого матеріального об’єкту. Всім же ж зрозуміло, що слон важчий за муху, тому й вага його більша. Але, як виявилося, не все тут так гладко, якщо зануритися в мікросвіт. Вченими встановлено, що існують частинки, які вони називають «елементарними», з масою, яка дорівнює нулю. Одним iз представників таких безмасових частинок (у стані спокою) є відомий всім фотон, квант світла.

Ріґден: Це справді питання, на яке досі не може відповісти наука, оскільки обмежена лише рамками запропонованих теорій. А ці теорії, незважаючи на тенденцію все більшого їхнього ускладнення, все-таки нездатні дати достовірні відповіді на такі важливі питання, які стосуються більш глибокого розуміння будови Всесвіту, як наприклад: «Що саме надає масу тим або іншим частинкам?», «Чому маси частинок різняться?».

Вважається, що маса тіла прямо залежить від речовини, що складається з атомів. Але що складає основу атомів? Згідно з сучасним уявленням, атоми складаються з електронів, протонів і нейтронів. Припускають, що протони й нейтрони утворені з кварків. І саме електрони і кварки люди вважають істинно елементарними частинками…

Анастасія: Так, припускати — не знати достеменно. Вічна гра логіки жителя тримірного виміру в «вірю — не вірю»: чого не можу побачити за допомогою наявних на сьогоднішній день інструментів, того в природі й немає.

Ріґден: У кожної людини свій шлях пізнання Істини, часом через подолання численних спроб і помилок. Однак чистота помислів і гнучкість розуму дозволяють справжньому вченому глянути ширше на світ, усунути нав’язані шаблони. Питання не в Знаннях, питання у сприйнятті людини.

Анастасія: Найсмішніше, якщо неупереджено глянути на теоретичні описи поведінки елементарних частинок, запропоновані за останні сто років, то складається враження, що кожна чергова теорія намагається залатати діри там, де її попередниця дала тріщину у зв’язку з новими експериментальними відкриттями. Можливо, потрібний зовсім інший підхід до цього питання… Скажіть, будь ласка, а в глобальному масштабі, що все-таки являє собою вага?

Ріґден: Все насправді простіше, ніж уявляють собі люди. Кількість матерії (її обсяг, щільність та ін.), та й сам факт її присутності у Всесвіті не впливають на загальну масу Всесвіту. Люди звикли сприймати матерію з властивою їй масою тільки з позиції тримірного простору. Але щоб глибше зрозуміти зміст цього питання, необхідно знати про багатомірність Всесвіту. Обсяг, щільність та інші характеристики видимої, тобто звичної для людей матерії у всій її різноманітності (включаючи і так звані нині «елементарні» частинки) змінюються вже у п’ятому вимірі. Але маса залишається незмінною, тому що є частиною загальної інформації про «життя» цієї матерії до шостого виміру включно. Маса матерії — це всього лише інформація про взаємодію однієї матерії з іншою в певних умовах. Як я вже казав, впорядкована інформація створює матерію, задає їй властивості, у тому числі й вагу. З урахуванням багатовимірності матеріального Всесвіту, його маса завжди дорівнює нулю. Сумарна маса матерії у Всесвіті буде величезна лише для Спостерігачів третього, четвертого та п’ятого вимірів…

Анастасія: Маса Всесвіту дорівнює нулю? Це ж вказує на ілюзорність світу, як такого, про що говорилося в багатьох старовинних легендах народів світу…

Ріґден: Наука майбутнього, якщо вибере зазначений у твоїх книгах шлях, зможе впритул підійти до відповідей на питання про походження Всесвіту і його штучного створення.

Анастасія: Є ще запитання. У сучасній науці існує припущення, що в ядрах майже всіх великих галактик є надмасивні чорні діри. Це відповідає дійсності?

Ріґден: Ні. Це припущення виникло у вчених, тому що активні галактики випускають дуже потужне випромінювання й зірки навколо цих центрів рухаються так, мов їх притягує щось невидиме сучасною технікою, але дуже масивне. Але в ядрах галактик немає чорних дір. Там просто діють трішки інші закони.

Анастасія: Спіральні галактики були відкриті одними з перших. Чи відіграє форма спіралі якусь особливу роль у мікро- й макросвіті Всесвіту?

Ріґден: Так, і це пов’язано зі структурованим ходом енергій, зберіганням інформації та її обміном, загалом, з поглибленою фізикою. Якщо уважно вивчити це питання, то можна зрозуміти, що багато що в матеріальному світі розташовується у форми спіралі або здійснює рух по спіралі, починаючи від мікро- й закінчуючи макрооб’єктами. Наприклад, взяти мікрооб’єкти нашого світу, той же цитоскелет еукариотичних клітин. Як ти пам’ятаєш визначення з біології, еукариоти — це організми, клітини яких мають оформлене ядро.

Анастасія: Так, до цього надцарства належать всі вищі тварини й рослини, гриби, одноклітинні й багатоклітинні водорості, найпростіші.

Ріґден: Правильно. У їхньому цитоскелеті ти знайдеш і лінійно скручену спіраль, і подвійну спіраль, і суперспіральну структуру.

Анастасія: Точно! Їхні ж клітини мають ядро, оточене мембраною, і хромосоми спіралевидної структури, які містять біополімер, що входить також до складу живих організмів, — дволанцюжкову молекулу ДНК. У більшості випадків ДНК має ж структуру подвійної спіралі! Навіть у деяких бактерій, які належать до прокаріотів (організмів з недиференційованим ядром), є одинарна двоспіральна молекула ДНК у вигляді кільцевого ланцюга.

Ріґден: Цілком правильно. Згадай також процес ділення клітини, участь у ньому хромосоми жіночої клітини, хромосоми чоловічої клітини… На всіх стадіях клітинного циклу основою хромосом є хромонеми…

Анастасія: Так, так, так… ці ниткоподібні структури.

Ріґден: Зверни увагу на таку особливість: у клітині, яка не ділиться, вони розкручені, так би мовити, деспіралізовані, а під час ділення клітини щільно закручені по спіралі, образно кажучи у вигляді двох переплетених змійок… Ну, і як ти пам’ятаєш, у функції ДНК входить зберігання інформації, її передавання й реалізація генетичної програми розвитку.

Взагалі, якщо розглянути докладніше біохімію організму тварин, у тому числі й людини, то можна знайти значну різноманітність типів спіралей (лівозакручену спіраль, правозакручену спіраль, потрійну спіраль і т. п.). Наприклад, типова молекула колагену складається з трьох поліпептидних ланцюгів різних типів (α-спіралей). Вони скручені, як правило, у вигляді правої потрійної спіралі. А що таке колаген? Це найпоширеніший ниткоподібний білок в організмі тварин, його біля 25% від загального білка. Він складає основу колагенових волокон сполучної тканини, забезпечуючи її міцність і гнучкість. Тобто з нього складаються кістки (той же череп, хребет і т. п.), хрящі, сухожилля.

Або інший приклад. Що таке волосся, нігті людини, а у тварин — пір’я, пазурі, голки, шерсть? Це структури, що в основному складаються з кератину (рогової речовини). Кератин, як структурний білок, теж побудований переважно у вигляді спіралі, наприклад, той же структурний білок волосся чи вовни α-кератин. У ньому більша частина пептидного ланцюга згорнута у праву α-спіраль. А вже два пептидні ланцюги утворюють єдину ліву суперспіраль. Образно кажучи, таке спіральне переплетення у вигляді двох змійок. Суперспіралі, у свою чергу, об’єднуються в тетраміри, а ті з’єднуються в більш складне утворення. Вісім таких складних утворень складають вже мікрофібрилу волосся або шерсть. Це всього-лише видимі в матеріальному світі процеси, які зароджуються на невидимому енергетичному рівні організації матерії.

Спіралеподібна структура — це одна з найбільш зручних форм довготривалого зберігання інформації. На сьогодні наука тільки підбирається до цього розуміння. Наприклад, завдяки методам тестування ДНК, можна багато чого довідатися про людину, в тому числі зробити генетичну експертизу зі встановлення біологічного споріднення. Раніше для ДНК-аналізу використовували кров. Зараз же подібні аналізи здійснюють, використовуючи слину, волосся, нігті людини. У криміналістиці судові медики по єдиній волосині вже можуть визначити вік, стать людини. Вони також можуть визначити, які речовини, мікроелементи містяться у волоссі, в який період життя індивіду вони переважали в більшій чи меншій кількості в його організмі. Ці дані, у свою чергу, говорять про спосіб життя людини: які ліки вона приймала, як харчувалася та інше. Аналіз ДНК волосини у зіставленні з іншими зразками дозволяє фахівцям ідентифікувати його «власника». Цей метод використовується і археологами при дослідженні різних поховань, старовинних гробниць, адже волосся зберігається навіть краще, ніж кістки.

Правда, це далеко не межа знань. Наука ще тільки стоїть на порозі пізнання таємниць спіралеподібної структури (яка в чималій кількості наявна й в людині), взаємозв’язку матерії з енергіями. До речі, знання про це існували здавна. І тому свідчення — знаки й символи стародавніх людей, залишені у вигляді записів на ритуальних предметах, камінні, артефактах з поховань або на символічних деталях архітектури, відгомони магічних ритуалів, розповсюджені майже у всьому світі серед різних народів. До речі, ритуали далеко не випадково були пов’язані, наприклад, з волоссям, нігтями й кістками — зі спіралеподібними структурами, які здатні зберігати й передавати силу (інформацію). Інформація, або як раніше її називали «спляча сила», активувалася (пробуджувалася) за допомогою заклинань, тобто певних звукових вібрацій або зосередження сили думки й уваги. Ці знання застосовувалися людьми, як у позитивному, так і в негативному ключі. Звичайно, подібні ритуали збереглися і сьогодні, але, за великим рахунком, вони вже до смішного перекручені людьми, це вже порожня імітація із втраченим змістом.

Анастасія: У багатьох народів існують всякі повір’я, навіть заборони, пов’язані з тим же волоссям і нігтями. Наприклад, вважали, що зістрижене волосся й нігті не можна безпечно розкидати де попало, тому що вони несуть певну енергичну інформацію про їхнього власника і можуть потрапити до недоброзичливця, який здатний використати їх у зло йому. А в деяких народів є навіть заборона на плювки: не можна плювати де завгодно, бо вважається, що цією слиною може заволодіти чаклун, щоб навести на людину порчу. Ось би заборону на плювки увести за правило мешканцям міст, може культура би підвищилася, тротуар став би чистішим, та й, можливо, люди стали б менше страждати всякими розладами й захворюваннями невідомого походження…

Ріґден: Культура, звичайно, ніколи не завадить. Тільки справа не в здоров’ї, заборонах, чаклунах та повір’ях. Все це зовнішнє, але випливає воно від внутрішнього самої людини. Справа у звичці, домінуванні певного мислення індивіду, у щоденному виборі. Якщо людина очистить розум від ідеологічної руїни і встановить собі за правило творчі духовні пріоритети у своєму житті, тоді їй ніякі чаклуни з їхніми повір’ями не перешкода.

Анастасія: Цілком з вами згодна… Не дивно, що в розповсюдженій літературі нинішнього суспільства майже на кожному кроці описані приклади негативного впливу за допомогою цих спіралеподібних структур. Але якщо є негативні, повинні ж бути і позитивні приклади. Ви згадували, що ці знання використовувалися і в позитивному ключі.

Ріґден: Скажімо так, першопочатково знання давались людям саме в позитивному ключі. Ось взяти те ж волосся. Воно зберігає інформацію про людину, зв’язок з її фізичною та енергетичною структурою. Про зв’язок волосся з енергетичною структурою, до осмислення якої ще не дійшла сучасна наука, знали в глибоку давнину. Зараз можна знайти тільки відгомони про це. Наприклад, стародавні слов’яни, втім, як і інші народи, вважали, що розпущене волосся надає жінці магічну силу, або що в чоловіка (воїна) невелике пасмо волосся, відрощене до плечей, взяте саме з маківки, також має магічну силу. Все це залишки колишніх знань про енергетичну структуру людини і можливості її правильного використання в житті для допомоги в духовному шляху.

Навіть пучок відрізаного волосся зберігає зв’язок з людиною. Раніше, коли когось із громади посилали в далеку подорож з певними цілями, то людина залишала громаді своє пасмо волосся. Громада, під час виконання людиною її місії, періодично всідалася в коло, поміщаючи це волосся в центр, і здійснювала те, що сьогодні б назвали медитацією, молитвою. Тобто люди з громади, перебуваючи в зміненому стані свідомості (у медитації), через пучок волосся надавали цій людині додаткову духовну силу в якості підтримки при виконанні її місії.

До речі, раніше для цих цілей, коли громада намагалася духовно допомогти конкретній людині, з неї попередньо зістригали пучки волосся у трьох місцях, які наче б то символізували трикутник над головою: на скронях (ближче до крапки над вухом), і на потилиці. А потім громада, так би мовити, медитувала над цим волоссям. Це використовувалося для допомоги в блокуванні негативного стану (пов’язаного з минулим людини) і погашення сплесків його Тваринного начала. З чола ніколи не зістригали, оскільки передня частина людини та простір перед нею вважалися пов’язаними з духовним напрямком, шляхом уперед.

По суті, через волосся йде хоча й слабкий, короткочасний, але цілком реальний вплив на людину. Але таким впливом можна підсилити тільки те, що домінує в цій Особистості. Інакше кажучи, через волосся хорошої людини, впливаючи глибинними внутрішніми почуттями, інша хороша людина здатна передати позитивну енергію, підсиливши в ній на якийсь період часу позитивні сили. Але звичайно, основна робота над собою залишається за самою Особистістю.

Цікаво, що раніше знання про таку додаткову силу використовували в магічних ритуалах тільки для духовної допомоги людині. А зараз в основному вони або перекручені, або їх використовують у негативному руслі. Люди якось забули, що ці знання їм були надані для допомоги один одному.

Анастасія: У деяких сучасних релігіях є обряд зістригання волосся. Наприклад, постриг у ченці в християнстві, ритуал збривання волосся в мусульман, які здійснюють паломництво в Мекку, або бриття наголо в буддійських чернечих громадах, або ж передньої частини голови у китайців, маньчжурів, айнів як жертва Богу. Що лежить в основі цих ритуалів?

Ріґден: Це вже чисто символічні дії, які в релігіях трактують як остаточне розставання людини з усім своїм минулим і прийняття нею рішення служити цій релігії, розглядаються як «жертва Богу». Насправді, якщо людина зовні підстриглася чи поголилася, але внутрішньо якісно не змінилася, то все це так і залишається символікою. Повторюю, важлива ж не атрибутика, одяг, зовнішній відмітний вигляд, а внутрішня складова людини. Те ж хрестоподібне зрізання волосся, гоління маківки, чола — це вже перекручена передача знань, трактування самих людей, чисто символічна їхня зовнішня демонстрація зв’язку людини з Богом, її просування по духовному шляху і належності до тієї або іншої релігії.

Анастасія: Так, не дарма в народі кажуть: за зовнішністю про людину не суди … Повертаючись до питання про спіральну форму в мікро- і макросвіті, я згадала, що рух електрона в незмінному в часі магнітному полі теж спіралеподібний.

Ріґден: У природі багато явищ пов’язані з таким рухом. Зверни увагу на масштабні природні явища, наприклад, повітряні циклони, антициклони, гігантські океанічні водоверті (так звані ринги, центр яких може знаходитися на десятки метрів нижче від рівня океану), поля спіральної турбулентності, генерації спіральних хвиль і т.п., спіралеподібну структура і рух макрооб’єктів, наприклад, галактик.

Видавничий дім СЕНСЕЙ