АЛЛАТРА. Частина 2

Анастасія: Як говориться, що знають на сьогоднішній день, тим і аргументують. Вчені вважають, що вони досить добре освоїли цей розділ фізики, який вивчає закони теплової рівноваги і перетворення теплоти в інші види енергії. Та й сам термін «термодинаміка» у перекладі з грецької мови дуже добре характеризує їхні суперечки в науковому середовищі: «therme» — «жар», «тепло»; «dynamikos» — «сильний». Там від дискусій аж пашить жаром.

Ріґден: Палка промова — це ще не вченість, одна буря — це ще не сезон дощів. Сильний у суперечці тішиться перемогою одного, а знаючий приносить перемогу тисячам.

Анастасія: Наскільки мені відомо, у сучасній науці співвідношення «сильних» і «знаючих» катастрофічне в сенсі численності перших і відчутної нестачі других. Тямуща людина в будь-якому науковому колективі цінна. Вона, як протон (у перекладі з грецької мови означає «prōtos» — «перший»), як ця елементарна частинка, що завжди має позитивний заряд і входить до складу всіх атомних ядер. Так і знаюча людина, на якій, можна сказати, уся наука в цьому колективі тримається.

Ріґден: Це вірно. Я сподіваюся, що Знання, які отримають люди, збільшать кількість знаючих не тільки в науці, але й у суспільстві, і змінять розуміння світу, в тому числі у питаннях про походження Всесвіту. Як я вже казав, сьогодні люди наївно припускають, що Всесвіт був стиснутий у точку, а після його «Великого вибуху» з’явилися об’єкти масою близько мільярда тонн і розмірами з протон. Причому це хибне припущення від ума засвідчує, що ці об’єкти є не чим іншим, як мікроскопічними чорними дірами. На жаль, змушений розчарувати таких палких «теоретиків», бо таких об’єктів розміром з протон і масою близько мільярда тон не існує.

Але є наступне явище в природі космосу — це об’єкти, що утворюються з інформаційних кластерів (скупчень) під час скидання інформації з матерії, коли остання потрапляє в зону дії чорної діри. Найбільші й «важкі» з’єднання, які можуть утворювати інформаційні кластери — це об’єкти, розміром трохи більші за протон і масою трохи менші за один грам, а точніше 0,8 грама. Ці об’єкти короткоживучі, тобто існують всього-навсього лише долі секунди, після чого розпадаються на окремі «цеглинки». Утворення таких об’єктів справді прямо пов’язане з так званими людьми чорними дірами у Всесвіті.

Анастасія: Об’єкти розміром трохи більше за протон? Згідно з останніми дослідженнями, радіус протона складає 0,84184 фемтометрів (1 фм = 10-15 метра). Якщо враховувати сказане вами, що ці об’єкти мають масу трохи меншу за грам, то виходить реально «важкий» об’єкт для мікросвіту. Це справді дуже цікава інформація. У зв’язку з цим у людей можуть виникнути, як мінімум, три запитання. Що таке інформаційні кластери, «цеглинки»? Що таке скидання інформації з матерії? І як утворення цих частинок пов’язане з чорними дірами у Всесвіті?

Ріґден: У цьому матеріальному світі все, у тому числі й те, що відомо на сьогоднішній день людям, від субатомних частинок до атома, від пилинок на твоїх туфлях до скупчень галактик у далекому космосі, все існує завдяки впорядкованій інформації. Саме впорядкована інформація створює матерію, задає їй властивості, об’єм, форму, масу та інші характеристики. Звертаю увагу, що ми зараз говоримо не про звичне для людського мозку поняття «інформація», а про трохи інший її прояв. Хоча, навіть у звичному для людини розумінні слово «інформація» має декілька значень, у тому числі «мислити, навчати, роз’яснювати», «надавати виду, форми, формувати, створювати».

Для простоти розуміння, умовно назвемо цю впорядковану інформацію — «інформаційними цеглинками». Що таке інформаційні цеглинки на практиці? Напевно, поясню це на дохідливому асоціативному прикладі. Уяви, що ти вирішила провести своєрідний експеримент. Для цього тобі необхідні: вода, скляний акваріум і маленькі цеглинки для складання форми, за легкістю, нібито зроблені з пінопласту, а колір у них, припустимо, не звичайний білий, а прозорий. Твої дії: у порожньому скляному акваріумі ти збираєш з пінопластових прозорих цеглинок гарний замок (за типом дитячого конструктора) з багатьма кімнатами, вежами тощо. При з’єднанні однієї прозорої цеглинки з іншою проявляється певне забарвлення, видиме для твого ока. Тобто в тебе у голові є план, як зробити замок, є воля це створити, і є сили, доклавши яких, ти будуєш за допомогою цього незвичайного матеріалу. Далі ти зібрала замок, який завдяки таким ось з’єднанням став видимим і ти вже можеш помилуватися його красою, обсягом, складністю архітектури.

Потім, продовжуючи експеримент, ти заповнюєш акваріум водою. Що відбудеться? Припустимо, вода буде заповнювати акваріум з такою силою (натиском), що зруйнує побудований тобою замок. При цьому пінопластові цеглинки, які колись були стінами, дахами й елементами твого замка, будуть виринати на поверхню води: деякі окремо, перетворюючись знову в невидимі, деякі групами — кластерами, які й надалі залишаються видимі для ока, тому що вони з’єднані між собою. Врешті-решт, вся твоя конструкція під натиском води розпадеться на окремі цеглинки, які знову стануть прозорими, і від твого замка, як кажуть, і сліду не залишиться. Якщо ти видалиш всю воду з акваріума, пінопластові прозорі цеглинки опустяться на дно. Самі по собі вони, без твого плану, волі й прикладення зусиль, не складуться у впорядковано побудований замок. Це буде всього-навсього лише хаотична купка пінопластових прозорих цеглинок, невидимих для ока. Можеш скільки завгодно трясти акваріум, хоч вічність, перемішуючи їх, замком вони ніколи не стануть, поки ти не побудуєш його знову.

Так от, саме ці умовні прозорі цеглинки є образним порівнянням з інформацією, яка створює матерію, задаючи їй певні параметри, форму, обсяг, масу і так далі. А видимий замок — це вже є один з матеріальних продуктів упорядкованої інформації, з якої утворюються елементарні субчастинки, з яких складаються атоми, молекули, хімічні сполуки тощо, тобто матерія Всесвіту. Ну й, нарешті, воля, план спорудження і сила прикладання — це основні складові сили духовного світу, які проявляються в цьому світі.

Анастасія: Ви хочете сказати, що в основі всієї матерії лежить інформація.

Ріґден: Правильно. Той же атом складається з елементарних субчастинок, які, у свою чергу, складаються з певного числа інформаційних цеглинок. І так що не візьми у Всесвіті. Але досить прибрати інформацію, як те, що ми називаємо матерією, зникає, наче дірка від бублика після того, як ти його з’їси.

Анастасія: Тобто елементарний погляд на подію: поки бублик є — є дірка, тільки бублик з’їли — зникла й дірка. Так зникає і матерія? Немає інформації — немає й прояву матерії?

Ріґден: Абсолютно вірно. До речі, цікавий факт: кількість матерії у Всесвіті постійно змінюється, і ці коливання, як у бік її збільшення, так і в бік зменшення, бувають досить значними. При цьому кількість інформації завжди стабільна, завдяки чому загальна маса Всесвіту від дня Створення й донині не змінилася на жодну мільярдну грама.

Анастасія: Так, тут є над чим поміркувати.

Ріґден: Так от, кількість інформації у Всесвіті постійна від дня його Створення. Але, якщо хоча б одна інформаційна цеглинка зникла, то зник би й увесь Всесвіт.

Анастасія: Зникла частина — зникло ціле. Тепер я починаю розуміти, чим закінчиться історія з розширенням Всесвіту.

Ріґден: Всесвіт просто дійде до певного розширення і зникне. Усе геніальне, як завжди, просте… Ці інформаційні цеглинки світобудови ніколи й нікуди не зникають, тобто не залишають меж Всесвіту (у нашому прикладі — акваріума) та існують у ньому в строго впорядкованому вигляді. Акцентую увагу, що вони, самі собою, без певного плану будови й волі, Того Хто Будує, були б лише невпорядкованою купкою (хаосом на дні акваріума). А що стосовно матеріального світу Всесвіту, то ці ж інформаційні цеглинки, у числі інших характеристик формування матерії, як я вже казав, задають і параметри її маси. Вони визначають конкретне місце у світобудові для створеної матерії. Саме впорядкована інформація, ті ж інформаційні цеглинки, що знаходяться строго на своїх місцях, і відрізняють кварк від квазара. Скажімо так, впорядкованість інформації згідно «генерального плану» і робить Всесвіт живим.

Анастасія: Тобто ви хочете сказати, що все в цьому світі строго впорядковане, існує згідно певного плану, волі й сили Того, Хто Будує. Але це ж доводить, що наш Всесвіт створений штучно, а не хаотично утворився сам собою, як припускають!

Ріґден: Правильно, і це цілком можна довести науковим шляхом! Не так це вже й складно, якщо йти зазначеним напрямком, який заданий у твоїх попередніх книгах і підсумувати з інформацією, викладеною тут, а також з останніми досягненнями науки… Життя Всесвіту виявляє себе в постійному інформаційному обміні, що призводить до руху матерію, яка, взаємодіючи між собою, викликає первинні фізичні й хімічні реакції. Внаслідок цього відбуваються різноманітні процеси, наприклад, вибухи масивних зірок, зародження нових тощо.

Анастасія: До речі, про вибухи масивних зірок… Ви знаєте, інтерес до астрономії та суміжних наук у мене виник саме після того, як ви розповіли, що в часи життя й активної діяльності Агапіта Печерського, зокрема, влітку 1054 року, на небі з’явилася яскрава зірка, яку було видно навіть вдень. Ви тоді ще уточнили, що це було світло, яке дійшло до Землі від вибуху наднової зірки, яка знаходиться в сузір’ї Тільця в нашій Галактиці. Я прочитала, що залишки спалаху цієї наднової зірки зараз спостерігають у вигляді Крабовидной туманності, яка розширюється, і нейтронної зірки (пульсара), що перебуває в її центрі, в яку перетворилася зірка, що спалахнула. Цікаво, що промінь радіохвиль того ж пульсара і зараз ковзає Землею, мов промінь обертового маяка морем як сигнал для кораблів.

Дивовижно, це була перша нейтронна зірка у Всесвіті, яку вчені почали ототожнювати із залишком наднової зірки. Мене вразило, що її розміри, як припускають, лише 25 км, тобто практично зірка розміром з місто, а вона живить енергією величенну Крабовидну туманність. Щільність нейтронної зірки дуже велика. Найцікавіше, що останнім часом почали фіксувати неочікувані потужні спалахи гамма-випромінювання цього пульсара в Крабовидній туманності.

Ріґден: Останнім часом взагалі чимало цікавого відбувається не тільки на планеті, але й у космосі.

Анастасія: Так, процес зародження нових зірок вельми цікавий і пізнавальний…

Ріґден (з посмішкою): Безумовно, але він ще й досить руйнівний для багатьох сучасних теорій… Справа в тому, що видимий процес зіркоутворення, за яким сьогодні можуть спостерігати вчені, починається з формування так званого «дозоряного ядра». Інакше кажучи, астрономи, незважаючи на сучасне обладнання, «виявити» (побачити, зафіксувати) зародження нової зірки, здатні тільки на етапі формування щільних газопилових згустків. Тобто, коли матерія, внаслідок взаємодії, починає випромінювати енергію, зокрема, те, що люди називають «світлом». І тільки після вивчення спектрів, які явно вказують на ущільнення, стискання окремих ділянок у газових хмарах і роблять висновки про утворення нової зірки. Однак астрономи не можуть відповістити на питання, як взаємодіють ці згустки й що змушує їх стискатися. Так само як не можуть відповісти, звідки беруться й чому виникають саме ці газопилові хмари, і тим більше, чому і як з малої кількості матерії, яка знаходиться в цих хмарах, утворюються не тільки поодинокі зірки, але й часом цілі зоряні скупчення.

Видавничий дім СЕНСЕЙ