АЛЛАТРА. Частина 12

Анастасія: «Матір-звіре»? Цікаво, а звідки пішла така назва?

Ріґден: По-перше, згідно з міфологією народів Північного Сибіру (наприклад, евенків Підкам’яної Тунгуски, Уралу, басейнів ріки Обі, Єнісею) Всесвіт представлений у вигляді жіночого начала, Великої Матері світу, Прародительки всієї живності, Господарки Всесвіту і матері звірів. Вважалося, що білі шамани, здійснюючи свою астральну подорож у верхній небесний світ, проходили «дороги всіх світів Всесвіту» для отримання повноти своєї магічної сили, але головну її частину отримували тільки від небесних володарок. Таким чином, вони наділялися створюючою силою зверху, або, кажучи по-нашому, силою Аллата, якою їх обдаровувала небесна Господарка світу.

По-друге, раніше сакральними знаннями невидимого світу володіли в основному жінки, тому що вони за своєю природою більш тонко, інтуїтивно відчувають невидимий світ. З жінкою, жіночим началом пов’язана таємниця творення, народження нового життя. Іншими словами, у давнину духовні, сакральні знання зберігали і передавали майбутнім поколінням в основному шаманки, а не шамани. Згодом же саме жінки вважалися більш сильними у володінні шаманською практикою зміни стану свідомості, ніж чоловіки. Учені вже знайшли чимало старовинних жіночих поховань разом з різними культовими предметами, прикрашеними хрестами, загадковими символами, орнаментованими амулетами, спеціальними ритуальними предметами. Відомо багато прадавніх кам’яних малюнків і скульптур простоволосих дівчат, «третім оком» на чолі і певними знаками, що свідчать про сакральні знання. Візьми хоча б знахідки в Росії чотирьохтисячолітньої давнини, наприклад, у Сибіру на берегах рік Єнісею, Лєни, Ангари або піктограми скель давнього, найглибшого на планеті озера — Байкалу.

По-третє, Душа людини, яку пов’язували з вищими світами, називалася, як правило, «материнською». У тих же народів Півночі, наприклад, якутів, досі збереглися цікаві згадування. У давнину їхні предки вважали, що аби людина жила і мислила нормально, у ній повинні бути присутніми отримані при народженні складові душі-кут: материнська душа (ійе-кут), життєва і психічна сила (сюр), земляна душа (бу-ор-кут), повітряна душа (салгин-кут). Після смерті людини вважається, що материнська душа і психічна сила (сюр) повертаються до своїх творців, земляна душа виходить з порохом у землю, а повітряна душа розчиняється в повітрі. У шаманів же, кожна з цих душ одержує особливе виховання і особливе втілення.

Анастасія: Дивно. Шкода, що мало хто звертає увагу на археологічні та етнографічні дослідження нечисленних народів світу. Але ж і в них, виходить, збережені ті ж самі знання, що й у розпіарених на сьогоднішній день релігіях і сучасних віруваннях. Ви зараз розповідали про народи Півночі Росії і я згадала, що колись у дослідницьких роботах, присвячених цій темі, знайшла цікаві відомості. Наприклад, у якутів було особливе ставлення до певних тварин, культове шанування яких пов’язане з ідеєю вмираючого і воскресаючого звіра. Останній шанувався серед північних народів в образі або священного ведмедя, або кита. Вважали, що бог Знання (Білге Хаан) живе на сьомому небі.

Крім того, у якутів існував обряд «виготовлення гнізда душі дитини», тобто на спеціальному восьмистовбурному дереві для майбутньої Душі дитини споруджували особливе гніздо. У шаманській міфології був присутній мотив творення світу з яйця, було наявним уявлення про Душу, як про птаха, про післясмертну долю людини, про божий дар (кут-сюр), про який ви згадували, що визначав увесь життєвий шлях людини і ще багато чого іншого з відомих вже мені, завдяки вам, Знань. І що найпримітніше, важливу роль вони відводили знаковій системі у вигляді особливих орнаментів на одязі, прикрасах, магічних предметах. Це належало до таємних знань, як і в інших народів світу. А що стосується чотирьох Істот, то, як ви сказали, у якутів теж було уявлення про духів-помічників шамана.

Ріґден: Ну, не тільки у якутів, але й інших народів також є згадування про це. Зокрема, що в розпорядженні шамана знаходяться духи-помічники, які в тих же ритуальних піснях називаються «силою», «свитою», «військом». Вони частенько виступають в образі звірів, риб, птахів або духів, які подорожують в інший світ з метою здійснити якусь дію: домовляються з іншими духами, заклинають, вступають у двобої з духами хвороб, пророкують, отримують шуканий об’єкт і так далі. Знання про чотири Істоти можна знайти й у символічних схемах, наприклад, в елементах шаманського одягу, за яким, образно кажучи, як по атрибутиці форми військових, можна визначити «звання» шамана, ступінь його «астральних подвигів» і тому подібне.

Наприклад, у передгір’ях Уралу найпоширенішими композиційними схемами на елементах ритуального одягу і «образках» пермських шаманів є: птахи (Передня істота), ящури (Задня істота), дві міфічні істоти майже однакової природи (бокові Істоти), а посередині сам шаман. Причому на корпусі ящура іноді малювали сім риб, підкреслюючи, в тому числі, і зв’язок з водною стихією, вимірами, а також з пам’яттю про набуту інформацію. Примітно, що на ящурі зображували стоячими тільки дорослих людей, тобто тих, хто вже мав минуле. З боків від шамана у схемі розташовували, як правило, двох міфічних істот. В одних випадках іде явна вказівка на Праву і Ліву істоти за допомогою використання традиційних елементів, що означають Тваринне начало — роздвоєних копитець (набагато пізніше бокові Істоти почали зображувати у вигляді двох тварин або людей з сокирами, ножами, стрілами, зброєю в руках). В інших випадках це були позначення прямо протилежні за функціями — небесних володарок світу, які поєднують у собі елементи жіночого тіла й лосиці (шанованої священної тварини). Вважали, що їхня сила здатна переносити шамана в інші виміри, у тому числі й вищі. Іноді на цих образах ставили символ Аллата у вигляді півмісяця ріжками догори, гадаючи, що так шаман додатково збільшує свою силу. Пізніше через бажання підкорити бокові Істоти своїй владі, так би мовити, для земних цілей, ці поняття стали змішуватися, що можна простежити за зображеннями, наявними на різних археологічних артефактах.

Подібні відомості про п’ять елементів людини можна знайти й в інших частинах світу. Вони є в різних релігіях і віруваннях. Навіть у такій синкретичній (від грецького слова synkresis — зрощення, synkretismos — з’єднання; що у цьому випадку означає об’єднання різних релігій у єдину систему) релігії, як вуду. Ця релігія, завдяки ЗМІ, сьогодні розпіарена на весь світ однобоко, до того ж в негативному вигляді, тому для більшості її представники асоціюються з чорними магами і чаклунами. Вуду з’явилася на острові Гаїті (що знаходиться в Карибському морі, яке розділяє Північну і Південну Америку) серед населення, предки яких були вихідцями з племен Західної Африки, примусово завезені на цей острів як раби. Так ось, за сакральними переконаннями жителів острова Гаїті, архітектура духовної сутності людини складається з п’яти компонентів. А саме: фізичного тіла (це відгомін знання про Праву істоту); духу цього тіла, дарованого великим Змієм на ім’я Дамбалла (це інтерпретований відгомін знань про Ліву істоту); особливого каналу, який пов’язує людину з її зіркою на небі (це відгомін знань про Задню істоту); «Великого доброго ангела», що позначає в їхньому розумінні життєву силу (це відгомін знань про Передню істоту); «маленького доброго ангела» (Душі; це відгомін знань про Центр людини). Причому найважливішими частинами для людини вважаються ці два «ангели», і саме про них найбільше піклуються віруючі. Навіть звичайна смерть цим людям не є такою страшною, як перспектива через дії чорних чаклунів назавжди втратити свою Душу або стати бродячим духом, чи безвільним зомбі, що виконує накази чаклуна. Адже згідно їхніх переконань вважається, що якщо чаклунові вдається захопити в полон «Великого доброго ангела», то він позбавляє людину життєвої сили і та згасає. Щодо позбавлення життєвої сили, це, до речі, відлуння колишніх знань про дії Кандука.

У релігії вуду є й традиційні для африканської міфології персонажі божеств, такі як Легба. Він персоніфікує Схід і сонце, вважається посередником між світом смертних і світом духів, Стражем Воріт у потойбічний світ, завдяки якому відбувається спілкування між людьми і духами. Одне з його імен — Хазяїн перехресть. Згідно з дагомейською міфологією, Легба є сьомим сином Маву-Ліза, того самого глави пантеону богів, про який я вже згадував.

Анастасія: Це коли ви розповідали про 72 виміри, про спіраль, про дагомейського міфологічного змія Айдо-Хведо, який як слуга носив цього бога (Маву-Ліза) у своїй пащі при акті творення світу?

Ріґден: Так. У міфі згадується, що Легба один знає мову Маву і мови своїх братів, кожному з яких верховний бог дав особливу мову. Легба сповіщає Маву про все, що відбувається в «царстві» його шести побратимів.

Анастасія: Інакше кажучи, це вказує на шість вимірів, на інформаційні структури, які взаємодіють між вимірами, на цілісність роботи чотирьох Істот під час пізнання людиною вищих вимірів?

Ріґден: Безумовно. Коли проводився ритуал чи обряд, пов’язаний із закликанням того чи іншого бога цієї релігії, ведучий малював на землі борошном або зернами індивідуальний символ (веве) бога, до кого здійснювалося звернення. Завдяки цьому до наших днів дійшли символи, у яких зафіксовані знання, у тому числі й про чотири Істоти, хоча сучасні шанувальники цієї релігії трактують це вже по-своєму.

На жаль, вже давно змінений акцент з духовного на споживацьке ставлення до таких Знань. Це стосується не тільки згаданої релігії, але й інших. Образно кажучи, колись людям дали посох (Знання), щоб людина, спираючись на нього, змогла дійти до вершин свого духовного самовдосконалення. Але працювати над собою духовно, змінювати себе — це набагато важче, ніж догоджати своєму розуму улесливими ілюзіями матеріального світу. Людська лінь і ледачий розум перетворили цей посох у підручний інструмент, щоб облаштувати собі тимчасове житло-землянку, розмінявши шлях до Вічності на «камінь спотикання», суть якого — тлін. Інакше кажучи, люди спробували егоїстично переробити споконвічні Знання для своїх скороминущих потреб, не піклуючись про тих, хто прийде після них. І все-таки, завдяки тому, що свого часу ці Знання були поширені серед народів стародавнього світу, які проживали на різних континентах, сьогодні їх відгомони можна знайти в різних куточках Землі.

Наприклад, у індіанців Північної Америки племені навахо в таких обрядах, як церемонія «Святого шляху», використовують певні священні символічні зображення, складені з дрібного кольорового піску, які стирають після закінчення обряду. При нагоді, зверни увагу на піщану картину «Колоди, що обертаються», яку створюють для священної пісні «Нічного шляху».

На цій картині ти побачиш і Центр, і правильну свастику (рух Аллата на розширення), і чотири пари жіночих і чоловічих духів (йєї), зверни увагу, у якій позиції їхні руки. У віруваннях народу навахо до вищих йєї відносять шість чоловічих і шість жіночих божеств, а всього традиційно виділяють — чотирнадцять видів. Вважається, що всі вони пов’язані з подіями часів Першотворення. Крім того, у картинці «Колоди, що обертаються» є й символічне зображення чотирьох Істот, де бокові Істоти зображені, як духи-Стражі, Задня істота, як минуле з чотирма однаковими позначками (які вказують на час — четвертий вимір). А Передня істота представлена у вигляді головного йєї з білячою сумкою — Розмовляючого білого бога (Тихий балакун), що оберігає людей. Він асоціювався зі сходом, світанком і злаками. І всю цю картину облямовує у вигляді своєрідного півкола головна жіноча йєї — райдужна богиня-хранителька, яка вміщує в собі інших йєї і символізує небесно-земний шлях. Це стилізований символ Аллата.

Анастасія: Комплексна картина, судячи з вашої розповіді. Виходить, сюди включені знання як про людину, так і про Всесвіт.

Ріґден: Абсолютно вірно. Згадування про чотири Істоти з центром — Душею є і в Азії, зокрема, у давньокитайській міфології. Таке збірне поняття, як «У ді», позначає п’ять міфологічних персонажів, кожен з яких у свою чергу має своїх помічників. Цей термін використовувався стародавніми китайцями як позначення «абстрактних духів п’яти стихій». «У ді» згадується у старовинній книзі «Чжоу лі» («Чжоуській книзі обрядів»). Різні давні автори-філософи по-своєму розшифровували поняття «У ді»: хто писав, що це «п’ять божеств», хто — «п’ять імператорів», хто — «п’ятірка великих». У будь-якому разі це поняття прирівнювали до символу п’яти напрямків (чотири сторони світу і центр).

Ці символи були настільки важливі в обрядовій традиції Стародавнього Китаю, що їх зображення були наявними практично всюди: і на емблемах, і на прапорах, і в мистецтві, і в архітектурі (у тому числі й на могильних барельєфах). Причому вони розташовувалися за особливим порядком, пов’язаним з тим чи іншим ритуалом. Наприклад, прапори, кожен з яких був позначений одним з символів «п’яти напрямків», під час проходження війська несли в певному порядку. Спереду, як символ Передньої істоти, несли прапор із зображенням Чжу-Няо («червоний птах») — символом півдня, що вважався у китайців почесною стороною світу. Позаду, як символ Задньої істоти, несли прапор із зображенням Сюань-у (черепаха, перевита змією) — символом півночі. Ліворуч, як символ Лівої істоти, несли прапор із зображенням Цин-лун («зелений дракон») — символом сходу. Праворуч, як символ Правої істоти, несли прапор із зображенням Бай-ху («білий тигр») — символом заходу. Але тямущій людині достатньо глянути на характеристики цих збірних понять, щоб зрозуміти, про що насправді йде мова, враховуючи особливості світогляду цього народу.

Анастасія: Справді, той, хто встановлював ці традиції, явно знав більше про невидимий світ… Та й знайомі якісь поняття… Ви казали, що поняття «У-ді» прирівнювали до символу п’яти напрямків сторін світу, п’яти божеств. А п’ятим владикою, центром цих чотирьох сторін світу, чотирьох божеств, часом не є Хуан-ді («жовтий володар»)?

Ріґден: Абсолютно правильно, Хуан-ді або дух на ім’я Хань-шу-ню («той, хто заковтнув стрижень»). Втіленням його духу є єдиноріг цилінь — символ центру.

Анастасія: По суті, це прототип позначення Душі — центру в невидимій структурі людини і вказівка на її зв’язок з Передньою істотою (символом якої був єдиноріг).

Ріґден: Давай докладніше розберемо характеристики цих персонажів. Хуан-ді означає не тільки «жовтий владика», але й «сяючий (випускаючий світло) володар». Цей символ центру вважався фактично верховним небесним божеством. Його зображували чотириоким, чотириликим. Ця традиція пішла ще від стародавніх китайських шаманів, які під час сакральних ритуалів надягали на себе відповідну чотириоку маску. Чому зображувався саме чотириокий символ? По-перше, це пов’язане з умовним позначенням чотирьох Істот. А по-друге, тому що при виконанні певних медитативних технік людина отримує так званий всеосяжний зір видимого і невидимого світу: одночасне бачення всього, що відбувається навколо, а часом і в інших вимірах. Такі можливості недоступні для звичайного людського зору у звичному тримірному світі. Але варто людині змінити стан свідомості і для її внутрішнього зору стираються перепони.

Анастасія: Так, це бачення вражає, особливо коли тільки починаєш пізнавати невидимий світ з такого «всеохоплюючого ракурсу». Пам’ятаю, як двадцять років тому, коли ми з хлопцями тільки осягали ці практики, наскільки особисто мене приголомшив цей перший досвід. Досить незвично було спостерігати за процесами і відчувати цілковито незвичне відчуття такого внутрішнього «зорового» сприйняття. Але ще більше вражала можливість отримання всеохоплюючого уявлення про будь-який об’єкт, як зовнішню, так і внутрішню його структуру, а також супутню інформацію, з якою він (цей об’єкт) стикався… До речі, ви мені зараз нагадали, звідки я вперше довідалася про цього персонажа — Хуан-ді. Колись давно ви, розповідаючи нам про те, що людині необхідно навчитися правильно мислити, згадували про старовинний медичний трактат «Хуан-ді ней цзин»…

Ріґден: Було таке… Китайська традиція пов’язує початок лікування і медицини, як науки, саме з іменем Хуан-ді. Та й сам цей медичний трактат «Хуан-ді ней цзин» перекладається як «Книга Хуан-ді про внутрішнє». Все зовнішнє, фізичне народжується з внутрішнього. До речі, згідно з легендами, сподвижник Хуан-ді на ім’я Цан-цзе (за іншими версіями Фу-сі) винайшов ієрогліфічну писемність, тобто священне письмо в знаках. Між іншим, і цей культурний герой зображувався на стародавніх барельєфах теж чотириоким як символ особливої прозорливості. За переказом, він зміг скласти знаки, бо проник у глибинний зміст слідів птахів і звірів. А тепер згадай про те, що шамани зазвичай зображували Істоти людини у вигляді «птахів і звірів» і зістав цю інформацію з тим, що ти вже знаєш про знаки. Про таємниці знаків ми ще порозмовляємо трохи пізніше. А зараз для читачів лише скажу, що кожен символ — це носій досить широкої інформації. Крім того, існують особливі знаки, здатні чинити конкретний вплив, але про них більшість сучасних людей навіть не підозрює, незважаючи на те, що ці знаки у великій кількості наявні в суспільстві. Знаки відіграють величезну роль, і не тільки у світі шести вимірів. Їх можна порівняти з пусковим механізмом певних дій…

Анастасія: Так, враховуючи навіть мій наявний практичний медитативний досвід, — це є незаперечним фактом.

Ріґден: Але повернемося до більш докладного розгляду символів чотирьох Істот, а також сакрального центру в уявленнях стародавніх китайців. Отже, символом центру у них був єдиноріг (цилінь). В описах його називають як «чудесний звір», який, коли йде землею, то не зламає і травинки, не роздушить і комашки, він може навіть літати або ходити водою, мов землею, є втіленням людинолюбства і гуманності, символом єднання. До речі, у старовинних текстах єдинорога часто згадували нарівні з оленями, точніше, як їхнього своєрідного ватажка. Це відгомони переказів про небесних оленів, які були присутні в шаманських міфах інших народів. У переказах існують різноманітні описи цієї міфічної істоти, де різні частини її тіла вподібнюються частинам тіла якихось тварин. Але все це є характеристикою, що вказує на структуру чотирьох основних Істот, в яку поміщений даний центр. Наприклад, є згадування, що шия у нього, як у вовка, хвіст, як у бика, копита коня. Вовк — це традиційне позначення Лівої істоти, бик — Правої істоти. Кінь у міфологічних уявленнях часто асоціювався з рухом у часі й поза часом, рухом через виміри, світи, з істотою, що несе якогось божественного наїзника або культурного героя. «Копита коня» тут символічно вказували не тільки на функції Задньої істоти, але й на бокові Істоти (Тваринне начало), які при відповідному їхньому контролі й перемиканні режиму роботи виконували роль активних помічників, що сполучали з іншими вимірами і світами. Вважалося, що цилінь є з’єднанням сил інь і ян, (ци — чоловіче начало, а лінь — жіноче). У даоських переказах згадується, що на білих єдинорогах їздять безсмертні. Все це образні порівняння Знань, які закамуфлювали під міфи, зокрема Знань про невидиму будову людини, її духовну складову, реальні можливості у пізнанні невидимого світу.

Далі, прихованим символом Передньої істоти у Стародавньому Китаї був владика півдня Чи-ді, втіленням якого вважається Чжу-няо (Чжу-цяо), що означає «червоний птах». Його порівнювали з чудесною китайською цар-птахою Фенхуан, іменованою на Заході птахом Фенікс. Ця диво-птаха на противагу драконові був втіленням жіночого начала. Вона вважалася посланцем небесного владики, персоніфікувалася з божеством вітру, пов’язувалася з солярним (сонячним) символом природи, втіленням людинолюбства. За легендою, вона живе у «східному царстві досконалих людей». Її поява була знаком настання миру, процвітання. Згідно з переказами, на цьому птахові літають безсмертні. Знову ж, знаючи характеристику Передньої істоти та її взаємозв’язок з невидимим світом, зрозуміло, чому саме в такому ракурсі описували міф про цей символ.

Прихованим символом Задньої істоти був владика півночі Хей-ді («чорний володар»), тобто дух на ім’я Се-гуан-цзі, що означає «запис гармонії та світла». А тепер згадай про функції Задньої істоти: вона є хранителем інформації, відповідальна за «тунелювання». Владика півночі був пов’язаний зі стихією води. Цікаво, що втіленням духу Хей-ді вважалася черепаха, перевита змією (Сюань-у). Цей символ був табуйованим.

Взагалі слід відзначити, що черепаха, як і змія, також займає особливе місце в китайській міфології. Вона пов’язана з міфами про Всесвіт і Землю (як про матеріальний світ). Вважається, що черепаха втілює в собі весь Всесвіт. Форма черепахи у вигляді куполоподібного верхнього панцира асоціативно пов’язується з давньокитайським уявленням світобудови — круглим небом, а плаский нижній щит (пластрон) — з пласкою квадратною землею. Інакше кажучи, сакральними знаками кола (небесного світу) і квадрата (земного, матеріального світу), які знали давні ще до появи цього асоціативного образу.

Аж ніяк не випадково «Сюань-у» в перекладі з китайської мови означає «темна войовничість». Справа в тому, що верхній панцир черепахи (небесний світ), так само як і нижній плаский її щит (земний світ), асоціювали з бронею («у» — «войовничість»), а колір сюань — чорний з червоним відтінком. Останній служив асоціацією з невидимим світом. По суті, такий прадавній образ черепахи, перевитої змією, означав боротьбу в невидимому світі між небесними силами Аллата (опуклий верхній щит панцира черепахи — карапакс) і силами матеріального світу у вигляді Тваринного розуму (плаский нижній щит панцира черепахи — пластрон). Все це відбувалося в єдиному Всесвіті, що має спіральну структуру (кільця змії, що обвивають черепаху). Аж ніяк не випадково згодом у китайській міфології з’явився персонаж, якого називали Сюань-у — «Темний воїн», який мав відповідну емблему. Найчастіше його зображували з прекрасним обличчям, волоссям, що спадало до плеч, у чорному халаті, з поясом, прикрашеним нефритом, з мечем у руці, що стоїть босим на черепасі, обвитій змією. Кожен елемент образу слугував символом того або іншого певного духовного знання. Саме останнє — духовні Знання і служіння Волі Духовного світу і персоніфікували з істинною войовничістю. У народній традиції образ цього Воїна шанували як божество, що виганяє злих духів.

Анастасія: Сьогодні люди не розуміють справжній зміст давнього виразу «істинна войовничість». Але ж істинна войовничість для людини — це аж ніяк не прояв її агресії, ненависті чи злості у видимому світі. Істинна войовничість — це прояв стійкості духу Воїна у боротьбі зі своїм Тваринним началом або Тваринним розумом, це характеристика боротьби в невидимому світі, як кажуть у переказах, між Світлом і Темрявою.

Ріґден: Цілком правильно. Поганий той воїн, який не вдосконалюється в бою… Так ось, повертаючись до теми питання. Прихованим символом Правої істоти в давньокитайській міфології виступає владика Заходу Бай-ді («білий правитель»), тобто дух на ім’я Чжао-цзюй, що означає («той, хто закликає і той, хто відштовхує»). Втіленням цього духу вважається Бай-ху («білий тигр») — звір, який наводить страх на всяку погань, заступник Заходу. До речі, білого тигра (прихований символ Правої істоти) і зеленого дракона (прихований символ Лівої істоти) у середньовічному Китаї малювали на воротах даоських храмів як Стражів. У парі вони шанувалися як духи — Вартові дверей. Враховуючи, що Права і Ліва істоти виконують також роль активаторів емоцій і думок від Тваринного начала, їхні функції Стражів і охоронювані ними «двері» мали сакральне значення. Останнє означало: не перемігши в собі цих двох Стражів, людина не зможе увійти в духовний світ.

Ну й нарешті, прихованим символом Лівої істоти був владика сходу Цан-ді («зелений правитель»), тобто дух на ім’я Лін-вей-ян («чудотворний, могутній, що дивиться вгору»). А втіленням цього духа був Цин-лун («зелений дракон»). Зображення зеленого дракона разом з символами трьох інших сторін світу є на багатьох могильних барельєфах, стінах похоронних споруджень. Цікаво, що в народних картинах, які мають заклинальний характер і благопобажальний зміст, можна зустріти зеленого дракона як помічника бога багатства. Причому дракон зображувався таким, що розсипає багатство і таким, що наповнює своєрідний ріг достатку (особливу «вазу, що збирає скарби») чудесними перлинами, виливаючими полум’я, а також золотом, сріблом, коралами. Бога багатства, якого малювали сидячим верхи або на драконі, або на тигрі, особливо шанували торговці. Постійним атрибутом китайського бога багатства в народних картинах, як правило, був дракон, пов’язаний з грошима. Знову-таки, якщо всю цю інформацію зіставити з характеристикою Лівої істоти (хитрість, гординя, обман, бажання таємної влади), то проявляється зовсім інше підґрунтя цього переказу.

Треба відзначити, що в Стародавньому Китаї зелений дракон був досить відомим і, як би сказали сьогодні, широко розпіареним персонажем. Людям він був представлений як символ весни, змін, Сходу. Але це вже підміна понять, асоціативне злиття з популярним раніше в племенах, більш древнім і значущим у міфології образом, що поєднує в собі риси птаха (а пізніше людського обличчя) і змії. Такий образ у давньокитайській міфології представлений, наприклад, в архаїчному жіночому божестві Матері-прародительки Нюйва (Нюй-ва; жінка, що м’яко ковзає в інший світ, як вода; що має зв’язок із земним і з небесним світом). У легендах її називали створювачкою всіх речей і людей. Причому, згідно зі сказаннями, першою вона створила дівчинку, дивлячись на своє віддзеркалення у воді, а потім вже багато інших смертних — чоловіків і жінок. З’єднавши останніх, вона змусила їх продовжувати свій рід самостійно і поклала на них обов’язки з виховання дітей. У космогонії південно-східного Китаю їй відводять головну роль створюючого божества. Вважалося, що вона володіла надприродними здібностями і за один день могла зробити 70 перевтілень. Це відгомін Знань про 72 виміри, про те, що божество творить із 72-го і 1-го вимірів, і ці зміни впливають на інші 70 вимірів. Її пов’язували з перемогою над чорним драконом (що являв собою втілення погані), з відновленням космічної рівноваги, яка порушилася в результаті катастрофи, при якій обвалилися чотири краї землі.

Більш того, саме цій створюючій божественній жіночій іпостасі був властивий синьо-зелений колір. У міфології різних народів він персоніфікував стихію води і жіночого космічного начала. Це особливий колір, що вказує на певні досягнення в духовних практиках. Про нього докладніше я розповім трохи пізніше. А зараз лише відзначу, що навіть у традиційному уявленні китайців зелено-синя ділянка кольорового спектра є єдиним цілим і позначається ієрогліфами, які поєднують значення «зелений» і «синій».

Мати-прародителька Нюй-ва часто зображувалася в парі зі схожою з нею істотою Фу-сі (Фусі) з тулубом людини і хвостом змії замість ніг. Причому їхні тіла були переплетені. Люди, які не володіли сакральними знаннями, трактували таке переплетення як подружню близькість. Насправді в багатьох випадках, особливо у старовинних зображеннях подібних божественних персонажів, чітко прослідковується передача Знань про світ, а також про медитативні інструменти, використовувані людиною для досягнення вищого духовного стану. Їхня символіка часто була пов’язана з колом і квадратом.

Основоположник цивілізації, культурний герой Фу-сі, якого вважали, за легендою, братом, а пізніше й чоловіком Нюй-ва, також поєднував у собі риси птаха і змії. Хоча раніше, будучи ще героєм епосу племен, він зображувався саме у пташиному вигляді і шанувався як божество Сходу. До речі, його ім’я означає «той, що влаштував засідку на жертовних тварин». Про Фу-сі, як я вже казав, збереглися згадування як про першого творця ієрогліфічної писемності (записування знаками). І вже набагато пізніше його почали називати «драконоподібним» і пов’язувати в легендах з драконом-лун і «драконовими основами».

Є ще один цікавий момент. Стародавній китайській міфології були властиві різні космологічні міфи, у тому числі і про створення впорядкованого світу завдяки божественному жіночому началу (силам Аллата). Але який акцент сьогодення? Сучасний світ знає, що в основі китайської міфології і філософії лежить принцип «Інь-Ян», тобто міф про становлення світу як боротьби двох начал, «з одного боку, що збурюють, з іншого боку, що відновлюють вищу гармонію буття». Як стверджують нинішні філософи — «принцип ідеї динамічної рівноваги альтернативних тенденцій». Інакше кажучи, у сучасному світі нові покоління вже не відають про первісну міфологію, де зазначено про початок зародження світу духовними силами, його упорядковування божественним жіночим началом. «Основоположна» китайська філософія починається одразу з утвердження ідеї дуальності світу, єдності і боротьби двох протилежних начал, тобто з етапу прояву матеріального світу, сил Тваринного розуму і їх «боротьби» з творчим божественним началом. Питання, чому сьогодні на весь світ розпіарений саме цей міф і утверджується саме цей домінуючий принцип? Я вважаю, розумним людям неважко буде знайти відповідь на це питання, тим більше маючи базові знання.

Так от, у міфології поява дракона Цин-лун у світі подавалася вже не інакше, як щасливе провісництво. Зображення зеленого дракона популяризували як такі, що мали благопобажальний зміст і що приносили незліченні земні багатства. Іноді в походах прапор з його зображенням навіть несли поперед війська, а прапор з емблемою білого тигра, відповідно, за військом. Однак якщо простежити коріння такого піару, то воно виведе до старовинного окультного таємного ордену «Зелений дракон», яке здавна існує на території Китаю і творить таємні, не зовсім гарні справи у всьому світі.

Анастасія: Так, я згадувала про цю окультну організацію у книзі «Сенсей-IV», коли описувала маловідомі факти про події і людей, що спровокували Другу світову війну. Насправді, як ви абсолютно точно тоді зауважили, все знаходиться перед очима для тих, хто знає.

Ріґден: Безумовно. До речі, про військові походи. Особливу символіку, знаки, що активують агресію в масах, обізнані з цим правителі (політики) і жерці з давніх-давен використовували у військових походах, зображуючи їх на прапорах і щитах. І таке було не тільки в Китаї, але й в інших країнах. Взяти, наприклад, Ассирійське царство, яке деякі нинішні історики називають як «першу відому світову державу», що була заснована на крові і завоюваннях.

Анастасія: Так, історію у нас, на жаль, пишуть ще під диктування ідеології Архонтів: робиться акцент не на перших у світі об’єднаннях відносно духовних досягнень людської цивілізації, а саме перших об’єднаннях, заснованих на агресії та завоюваннях чужих земель.

Ріґден: Але ж в руках самих людей змінити ситуацію… Отже, якими були бойові значки ассирійського війська? В основному це косий хрест у колі з вертикальною поперечиною і двома тваринами з боків, або ж лучник, що спрямовує стрілу в одну з бокових сторін. Інакше кажучи, символи і знаки, що вказують на активацію бокових Істот!

Анастасія: Ассирійські бойові значки? Точно! Я ж читала про них, після того як ви згадали про монограму Костянтина Великого (лабарума) — символа з халдейської космології. Лабарум використовували останні римські імператори як військовий прапор до розколу Римської імперії на Західну частину і Східну частину (Візантію). Ще тоді всі ці штандарти і знамена використовувалися для полегшення керування військами. А якщо говорити про Ассирійське царство, то все зрозуміло. У певний період часу Вавилонія, звідки були родом жрецькі кола з халдеїв, входила до складу Ассирії, та й самі ассирійці сповідували релігію, схожу на релігію вавилонян…

Так, дивно, що люди не бачать очевидного. Адже і в період правління Костянтина Великого і після нього цей знак агресії (монограма Костянтина Великого), який здавна використовувався під час ведення війн, почали повсюдно застосовувати в релігії. Зараз він розставлений у багатьох містах світу, його бачить багато людей. Це ж війна без оголошення війни! Хтось явно знав більше про цей знак, коли нав’язував його Костянтину як символ нової державної релігії у впливовій на той час у світі державі.

Видавничий дім СЕНСЕЙ