АЛЛАТРА. Частина 14

З цього приводу є одна цікава притча про пошук скарбів. «Якось одного разу один Мудрець проходив повз селище і повідомив людям, що на їхній головній площі під землею заховані незліченні скарби. Хто їх знайде, той не тільки знайде багатство, але вже ніколи не буде колишнім. Люди зраділи цій новині, були довгі дебати і розмови, але, врешті-решт, жителі вирішили всі разом викопати ці скарби. Вони озброїлися інструментами і почали роботу. Але пройшов якийсь час, а очікуваного ними результату від своєї праці не було, і ентузіазм жителів пішов на спад. Першими почали залишати розкопки ті, хто багато говорив, але виявилося, зовсім нічого не робили самі, щоб знайти скарби, а лише намагалися вказувати іншим, як їм працювати. За ними пішли люди, яких ця важка робота швидко втомила. Вони вирішили, що ці скарби не варті таких зусиль. Інші люди почали знаходити осколки черепиці, старовинного посуду, старовинні монети. Вони ховали ці свої знахідки від інших, думаючи, що це і є справжнім скарбом і теж поспішно залишали місце роботи. Треті ж просто насолоджувалися процесом праці і пошуку, гадаючи, що в цій радості пошуку і є знаходження скарбів, згаданих Мудрецем. Але минав час, а навколо них було, як і раніше, лише дуже багато каміння і бруду. Радість їхня також зійшла нанівець, і вони покинули свої пошуки, тому що виявилися слабкі духом.

Час збігав, багато з людей, що залишилися, почали сумніватися в успіху пошуку і думати, що вони стали жертвами оман і вигадок. Жителі почали один за одним залишати місце пошуку скарбів. І лише деякі з небагатьох, хто був прагнув дістатися мети, наполегливо і завзято працював, нарешті, знайшли свій скарб. Але після того, як вони знайшли скарби, більше їх у цьому селищі ніхто не бачив. А ті мешканці, хто брав участь у пошуках скарбів, але не знайшов їх, до кінця своїх днів були заклопотані самовиправданням і поясненнями свого вчинку, чому ж тоді вони не залишилися разом з усіма. Адже це був шанс змінити своє жалюгідне життя на краще. Деякі з них присвятили решту своїх днів мандрам у пошуках того Мудреця, який відкрив їм цю таємницю, щоб дізнатися, як же виглядали ті скарби, де вони зараз перебувають і як ними можна заволодіти».

Отже, скарби є духовне преображення людини. Але щоб його досягнути, необхідно завзято працювати над собою в кожному дні. Не всі, що спокусилися перспективою шляху, доходять до його кінця, тому що шлях припускає внутрішні зміни. Першими залишають шлях ті, хто багато говорить, але нічого не робить, щоб змінити себе. За ними слідують ті, хто шукає легких перемог. Потім з духовного шляху сходять і ті, хто захоплюється здібностями, які відкрилися в них, для задоволення своєї значущості в цьому світі. Далі — ті, хто знаходить задоволення в самому процесі пошуку сенсу життя, але не розуміє себе і в результаті нічого не знаходить. Звертають з духовного шляху й ті, хто сумнівається в собі, у Мудреці, що відкрив їм духовну Істину, та й у самій Істині. Всі ці люди тлумачать духовний шлях так, як їм вигідно для себе в цьому матеріальному світі. І тільки той, хто йде з чистотою і щирістю намірів до кінця, проявляючи наполегливість у своїй духовній праці, перетворюючи себе в кожному дні, тільки той у житті знаходить свої духовні скарби, які дають можливість піти в інший світ. Зміст цієї притчі такий: часто, йдучи духовним шляхом, люди шукають особистого успіху в цьому тимчасовому для них світі замість своїх духовних скарбів, які відкривають їм шлях у Вічність.

Анастасія: Так, це правда життя, яка була актуальною не тільки у давнину, але й зараз… Кожен робить свій вибір.

Ріґден: Так що практика — це серйозне випробовування. Одна річ читати релігійні сказання і мріяти про те, що ти станеш такою ж «духовною людиною», як їх герої, і зовсім інша річ реально працювати над собою в кожному дні, займатися духовними практиками, контролювати свої думки. У трактатах того ж буддизму вміння людини володіти своїми надприродними можливостями називають володінням «чудесними силами». Також там говориться і про те, що досконала людина може впливати на світ «аж до Небес Брахми» (сьомого виміру) і що шлях на «Небеса Брахми» починається з відречення від прихильності до Шести Світів Пристрастей «колеса буття». Наприклад, у зводі буддійських священних текстів «Трипітака» є вельми цікава сутра «Про плоди відлюдництва». До речі, слово «сутра» у перекладі з санскриту буквально означає «нитка, на яку нанизані перлини»; у давньоіндійській літературі так називали уривчасте висловлення, а пізніше — звід таких висловлювань. Правда, читаючи звід буддійських священних текстів «Трипітака», у тому числі й сутру «Про плоди відлюдництва», треба розуміти, що в них записані не справжні слова Будди, а його вчення, що протягом тривалого часу передавалося усно, а пізніше було записане. Причому при формуванні релігії буддизму туди протягом століть вносили зміни. Інакше кажучи, потрібно враховувати, що це не первинна інформація, а вже її інтерпретація протягом століть багатьма умами людськими. Якщо людина не знає тонкощів духовної роботи, далека від практичного медитативного досвіду, то природно, що переказувати, трактувати або перекладати іншими мовами цю інформацію вона буде, керуючись винятково своїм світоглядом і своїми міркуваннями щодо цього, так би мовити, з позиції обивателя тримірного світу.

Так от, у цій сутрі згадують про розмову Будди з Аджатасатту — царем Магадхі (стародавньої країни, що колись розташовувалася на північному сході Індії). Цар запитує Будду про те, який «видимий плід відлюдництва», тобто результат від занять духовними практиками в цьому світі. Будда, пояснюючи йому на зрозумілих для простої людини побутових алегоріях, викладає вчення про Шлях, який проходить монах, як людина, що займається духовним самовдосконаленням, медитаціями, прагне потрапити в Нірвану. Також у цій сутрі говориться, що чернець повинен дотримуватися заповідей моральної поведінки, розповідається про радощі самоприборкання, про підсумки духовної роботи над собою. Причому підкреслюється, що підсумок роботи монах розуміє «розумом, що перебуває у самадхі, чистим, ясним, … слухняним і зібраним, який досягнув безпристрасності …». Стан «самадхі» у перекладі з санскриту означає «додавання разом», «з’єднання», «цілісність», «об’єднання». В індійській філософії цей стан просвітління, вищої гармонії, розглядають як кінцеву мету медитативних практик. У буддизмі «самадхі» вважають останнім щаблем восьмеричного шляху, який, згідно з їхньою філософією, повинен впритул підвести людину до Нірвани.

У цій сутрі є й таке згадування: «Ось це моє тіло має форму, складається з чотирьох великих елементів…». Чотири великі елементи, як правило, у філософських міркуваннях трактують як повітря, земля, вода і вогонь. Такі алегорії, під якими давні мали на увазі чотири основні Істоти, часто використовувалися у священних писаннях, коли мова йшла про самовдосконалення людини і її невидимої для ока енергетичної структури. У 87 сутрі «Про плоди відлюдництва» розповідається про прояв різних надзвичайних здібностей у людини, що осягнула стан самадхі. Вона, «… будучи одним, стає множинним, будучи множинним, робиться одним; стає видимим для очей і невидимим; безперешкодно проходить крізь стіни, вали, гори, мов крізь повітря; проникає крізь землю, як крізь воду; ходить по воді, як по земній тверді, не провалюючись; сидячи зі схрещеними ногами, підноситься в небо, мов крилатий птах; Місяць і Сонце, хоча вони сильні й могутні, вона сприймає дотиком своєї долоні; аж до небес Брахми вона може чинити вплив за допомогою свого тіла». Тут не мається на увазі фізичне тіло. У цій сутрі згадується так зване буддистами «набуте (феноменальне, містичне) тіло» (назва на санскриті при транскрибуванні українськими буквами — «нірманакая», тобто примарне, видозмінене, «тіло» переживань). «З цього свого тіла вона творить інше тіло, що має форму, складається з розуму, наділене всіма великими і малими частинами, що не знає ущербності в життєвих здібностях». Причому навіть у цьому питанні у них плутанина і ведуться нескінченні філософські суперечки теоретиків про те, що ж насправді означає це «феноменальне тіло»: тіло трансформації, іншого стану свідомості, фізичне тіло Будди, Бодхісатви, тіло Ілюзії, Прояву або «досконалого потенціалу розуму у вигляді фізичної форми». Подібні розбіжності свідчать про те, що люди втратили суть основних знань і судять про них лише за зовнішніми формами, які залишилися, і то від розуму людського.

А насправді все просто. Енергетичне тіло, розташоване в шести вимірах, у людей приблизно однакове — має форму чотиригранної усіченої піраміди з відділеною вершиною. Тільки більшість людей його не бачать і навіть не знають про його існування. Але це не означає, що воно не впливає на їхнє життя, долю і діяльність. Як у народі кажуть, «поки печінка не болить, про неї й не згадуєш, якщо, звичайно, знаєш про її існування». Коли людина працює над собою, займається духовними практиками піклується в кожному дні про звільнення своєї Душі, її енергетична конструкція перетворюється, поступово трансформується в якісно іншу структуру, про яку я вже розповідав. А коли Особистість зливається з Душею, утворюється нова Духовна Істота, яка вже не має потреби в матеріальній оболонці. Інакше кажучи, завдяки цьому «мешканець» тримірного виміру стає «мешканцем» семимірного виміру.

Анастасія: З позиції набутого духовного досвіду, розуміння ключа тих одвічних Знань, який ви дали, стає просто смішно, про що сперечаються всі ці люди-теоретики. Іноді «дискусії», описані в їхніх трактатах, нагадують ситуацію з двома студентами, які визубрили назубок різні теорії і до хрипоти сперечаються один з одним про суть практичного процесу виробництва. Однак жоден з них не має особистого досвіду роботи на ньому, тобто розуміння, що таке виробництво в реальності. На тлі таких філософських суперечок, звичайно, помітно виділяються ті автори, які не базікають, а діляться зі світом своїм духовним практичним досвідом, прямуючи духовним шляхом, хай навіть десь інтуїтивно, але у правильному напрямку. Знаєш про це, тому що є власний практичний досвід. Адже набуття власного практичного досвіду допомагає відчути і, як кажуть, без зайвих слів зрозуміти тих справді мудрих людей, які залишили свої записи у віках, реально займаючись роботою над собою в процесі проходження свого духовного шляху.

Ріґден: Безумовно, у цьому питанні немає кордонів і розмежувань, часу й матеріального простору. Тут наявні цілісність і духовне розуміння, так би мовити, єднання Істиною… Так от, у різних релігіях Індії в тій чи іншій формі збереглися згадування, що в процесі свого духовного розвитку людина набуває певні «чудесні сили» (буддизм) або сили «сіддхи» (індійська йога; давньоіндійське слово «siddha» означає «досконалий»). Поняття сіддхи також є і в джайнізмі, і в міфології індуїзму як назви міфічних напівбожественних істот, які наділені надприродними магічними здібностями і живуть у повітряному просторі. Згідно з давньоіндійськими пуранами (у перекладі з санскриту «purana» — «давній», «бувальщина»), в яких описуються космологічні міфи про Всесвіт і викладені індуїстські філософські погляди, напівбожественні сіддхи володіють такими надприродними властивостями. Вони можуть ставати гранично легкими або важкими, нескінченно малими або великими; миттєво переміщатися в будь-яку точку простору; досягати бажаного силою думки; підкоряти «своїй волі» предмети і час; здобувати верховну владу над світом. Але міфологія — це всього лише закамуфльовані сакральні знання про людину і світ.

Анастасія: Тобто, по суті, це відголоски колишніх знань про освоєння людиною практик з управління своїми чотирма Істотами.

Ріґден: Абсолютно вірно, причому вже в ґрунтовній обробці різними релігіями. Насправді в духовній практиці ці надприродні «чудесні сили» є, можна сказати, побічним ефектом, коли людина навчається контролювати свої Праву і Ліву істоти. Саме робота цих Істот у певному, скажемо так, режимі свідомості і проявляє в людині ці надзвичайні здібності. У тих же буддійських трактатах збереглися згадування, що саме собою володіння цими силами («сіддхами») не шкідливе, все ґрунтується на виборі людському, її бажанні. Також у трактатах говориться, що ще Будда попереджав, щоб монах у процесі «розобумовлювання себе» остерігався піддатися всяким спокусам. По-перше, уникав демонструвати ці «чудесні сили» людям, не посвяченим у ці справи, щоб не викликати збентеження в умах невіруючих. По-друге, і найголовніше, остерігався спокуси змінити свою початкову мету — вихід у Нірвану (у Вічність) на порожні людські бажання: жадоби влади, «магічного оволодіння світом», задоволення будь-яких матеріальних бажань і потреб, а також прагнення контролю і володіння чим завгодно, можливості використовувати ці невидимі сили з егоїстичними цілями і спрямовувати події у вигідному для себе руслі. Інакше кажучи, Будда застерігав людей, що йдуть духовним шляхом, від будь-якого використання цих «чудесних сил» в корисливих цілях. Інакше людина зіб’ється з духовного шляху так і не здійснить головного у своєму житті — внутрішньої зміни, з’єднання з Абсолютом, зі світом Душі.

Чому Будда акцентував увагу на цьому питанні? У Будди була група учнів, яка освоювала, кажучи їх мовою, «Високе Мистецтво» або по-нашому — Геліарство. А це важкий шлях духовного розвитку і призначений він далеко не для всіх. Це, образно кажучи, як у розвідці: туди беруть не всіх бажаючих, а винятково за особистими якостями, здібностями і вже наявними професійними навичками. Але про цю групу Будди знали й інші люди, як то кажуть, ті, хто бажали, але не брали участі. Наслідувачів, що спотворюють знання, завжди вистачало. Треба відзначити, що в часи Будди багато людей, так само як і зараз, захоплювалися магією, різними містичними мистецтвами таємних знань заради свого егоїстичного бажання мати невидиму владу над людьми. Але одна справа володіти надприродними можливостями заради егоїстичних цілей і гордині, і інша справа використовувати ці можливості для служіння духовному світу. Так ось, Будда застерігав своїх учнів, що, проходячи етапи внутрішнього перетворення, потрібно непохитно дотримуватися своєї головної духовної мети, як єдиного сенсу існування людини, — духовного звільнення, тобто виходу в Нірвану. Бо якщо ні, то можна впасти в ілюзію, помилково сприйняти тимчасове за вічне.

Анастасія: Так, у Стародавній Індії була досить популярна тема про набуття людиною різних надприродних можливостей тим чи іншим способом. Це, можна сказати, був піар-хід для популяризації різних релігій. Наприклад, крім релігії буддизму, це є і в езотеричних дашанах (вченнях) давньоіндійської філософії, де мова йде про йогічні методи осягнення «істинного знання» через набуття людиною «божественних здібностей» шляхом духовних практик. Зокрема, в езотеричних школах досі використовується таке поняття, як «шакті» для позначення сил, які можуть бути набуті на різних етапах практики. Наприклад, Джняна-Шакті — сили, пов’язані з властивостями ясновидіння, яснослухання, телепатією; Крійя-Шакті — з матеріалізацією, здатністю зцілення або завдання шкоди силою думки; Ічха-Шакті — прояв сили волі, самоуправління, що веде до розвитку надприродних можливостей тіла, здатностей здійснювати астральні подорожі; Мантра-Шакті — сили, пов’язані з космічними ритмами, впливом на природу.

Ріґден: Абсолютно вірно. «Шакті» в перекладі з санскриту означає «міць, сила». У давньоіндійських переказах, як я вже казав, «шакті» згадується як первинна, божественна, творча сила жіночого начала в масштабах Всесвіту (Аді-Шакті), а в духовних практиках — як сили, наділені функціями Аллата і чотирьох Істот людини. У релігійних легендах ця створююча сила представлена у вигляді богинь, які є дружинами Брахми, Вішну і Шиви, а також аспектом у кожному і кожного бога. Цікавою є згадка про те, що ця сила (шакті) розгалужується на менші сили, представлені особливими знаками на пелюстках лотосів, у яких живуть не тільки «самі» боги, але й богині. Для необізнаної людини ці відомості виглядають, як звичайне релігійне сказання. А ось тямуща людина прекрасно розуміє, про що йде мова, які викладають знання про макрокосмос і людину. Як я вже казав, давні люди, особливо на Сході, алегорично порівнювали енергетичну конструкцію людини з квіткою лотоса, де кожна умовна «пелюстка» — це одна з Істот людини, яка має свій знак, живе своїм життям і відповідальна за зв’язок з тим або іншим виміром. Знаючи цей знак, можна контактувати прямо з цією конкретною Істотою.

Анастасія: Так, у багатьох релігіях є відгомони цих знань, тільки їх загорнули в таку матеріальну філософію, що необізнаній людині важко не те що відокремити, а навіть зрозуміти, де духовні зерна, а де матеріальні домішки від розуму людського або підміни від Тваринного розуму… До речі, згадала, що в китайському даосизмі тіло людини теж розглядають як мікрокосмос, населений різними божествами. Правда, вони по-своєму уявляють цей процес, який у їхньому розумінні пов’язаний з фізичним тілом і його органами. І тим не менше послідовникам даосизму рекомендується вести праведне життя, здійснювати добрі вчинки нібито для того, щоб зробити прихильними до себе цих духів «тіла» людини.

Ріґден: Ці знання даосизм успадкував ще від давнього китайського шаманізму, де існувало уявлення про безліч душ людини (у тому числі, тваринної душі — «по», духовної — «хунь»), які тіло зв’язувало воєдино. Але тут є суттєва різниця і підміна в поняттях ще з тих часів. Справа в тому, що отримати прихильність до себе духів або домовитися з ними — це означало, по суті, укласти угоду з Тваринним розумом, який завдяки цьому умовному договору давав можливість людині здійснювати якісь магічні дії в рамках шести вимірів. Людина (шаман) наївно вважала, що духи служать їй, насправді ж вона служила провідником Тваринного розуму, і ці духи в будь-який момент могли змінити до неї своє ставлення. Інакше кажучи, є суттєва різниця: прихилити до себе духів (в тому числі і свої бокові Істоти), щоб мати надприродні можливості в матеріальному світі у своєму тимчасовому житті, або навчитися самому управляти своїми Істотами, набути цілісності і досягти духовного звільнення, Вічності.

У релігії даосизму, як і в релігії буддизму, послідовник зобов’язаний займатися радикальною трансформацією свого тіла і свідомості, використовувати як інструмент пізнання медитації. В даосизмі теж акцентується увага, що людина, завдяки такій трансформації на шляху досягнення «безсмертя», згідно з їхнім релігійним вченням, набуває надприродних сил і здібностей. Наприклад, вона може ставати невидимою, переноситися в просторі, одночасно перебувати в різних місцях, стискати час тощо.

Але що я хочу сказати з цього приводу. Справді, у багатьох релігійних концепціях згадується про те, що послідовник в остаточному підсумку, прямуючи запропонованим релігійним шляхом, може навчитися володіти тими або іншими надприродними здібностями. Багатьох людей це приваблює саме з боку Тваринного начала, причому більше, ніж духовні зерна. Але що сумно, багато хто витрачає усе своє життя на досягнення цієї мети (здобуття надприродних здібностей), розтрачуючи свої сили впусту. Але володіти надприродними здібностями — це ще не пік досконалості. Є старовинна мудрість: «Коли людина не знає у своїй душі Бога, вона готова увірувати в що завгодно».

Навчитися якихось надприродних можливостей — це не означає досягти духовного звільнення. Адже це можуть і люди, що займаються, наприклад, чорною магією, тобто ті, які є провідниками Тваринного розуму. Але який результат? Стати потім субособистістю і зазнати ще більших мук? Адже за все вчинене як у видимому, так і в невидимому світі доведеться відповідати подвійно. Розвиток надприродних можливостей виправдовує себе тільки тоді, коли сама людина не звертає пильної уваги на цей процес, коли вона зосереджена на своєму духовному шляху і духовному звільненні, і при цьому ще й бере на себе зобов’язання, скажемо так, нести відповідальність «воїна світла» від Духовного світу. Але це шлях одиниць. А в основному людям не потрібно зосереджуватися на володінні надприродними можливостями. Для людей головне в їхньому житті — це зосередження своїх сил на духовному звільненні, а отже, духовній роботі над собою в кожному дні. Ось головне! Не перед людьми потрібно доводити, що ти в чомусь кращий за інших, а перед Богом, що ти достойний бути прийнятим у духовний світ, що ти достойний, щоб твоя Особистість перебувала у Вічності як зріле Духовне Створіння.

Анастасія: Так, багато релігій також вказують на те, що ці можливості відкриваються на останньому етапі осягнення Істини, коли, виходить, вони вже в принципі не потрібні для земних цілей.

Ріґден: Абсолютно вірно. Адже коли відбувається злиття Особистості з Душею і людині стає доступним сьомий вимір, вона вже свідомістю живе в ньому і перебуває в духовному світі. У неї зникає будь-яка цікавість до тримірного світу, тому що все найцікавіше вона починає пізнавати в духовному світі.

Взагалі, весь духовний шлях людини — це шлях її внутрішніх усвідомлених змін, кардинального преображення себе. Коли Особистість починає свій шлях, вона багато чого ще не розуміє і йде ним інтуїтивно. Кожний натикається на свої перешкоди і в процесі духовного руху вчиться їх долати. Пізнаючи себе, людина починає розуміти невидимий бік свого життя, безконтрольну досі діяльність своїх же Істот, які породжували в її житті не найкращі події. Так Особистість усвідомлює корінь своїх страждань. Коли людина починає розуміти більше, ніж вигідно її Тваринному началу, вона ігнорує потреби свого егоїстичного існування і виробляє звичку щохвилинної готовності відбити його атаки. Згодом ця робота над собою приносить духовні плоди. Не випадково сказано: «стережена тобою думка приводить до щастя».

Особистий вибір відіграє велику роль в житті людини. У думках завжди домінує те, до чого Особистість не байдужа. Людині варто частіше відслідковувати ситуацію в собі, про що вона думає і запитувати себе, що вона вибирає тут і зараз: страждання цього світу або Вічність для себе і своєї Душі? Адже найголовніше в житті — це спасіння своєї Душі. Рятуючи свою Душу, людина рятує й себе. Життя, навіть найдовше, дуже швидко закінчується, і закінчується воно раптово. Кожну його мить у матеріальному світі нещадно пожирає час. До речі, на санскриті «ад» (транскрипція українськими буквами) означає «їсти, ковтати, поглинати», або, кажучи давньоруською мовою, — «жерти». Цей матеріальний світ вважався давніми людьми саме тим місцем, яке нинішні релігії називають пеклом і зображувався у вигляді чудовиська, яке пожирає людей, їхні долі й Душі. Але якщо людина день і ніч прагне врятувати свою Душу, працює над собою в кожному дні, то це дає їй шанс вийти назавжди за межі матеріального світу, за межі страждань і постійних перероджень.

Для того щоб врятувати свою Душу, треба жити цим бажанням. Це має бути єдиною головною жагою людини в її житті, незалежно від обставин долі. Але людина, як правило, навіть стаючи на духовний шлях, іде ним з вантажем безлічі банальних, земних бажань, серед спокус яких їй важкувато утримати те єдине бажання, що виходить від Духовного начала. Тому її питання часто ллються від розуму.

Є гарна притча щодо цього. «Один молодий чоловік прийшов до Мудреця, який сидів у позі лотоса на березі ріки. Він вирішив засвідчити йому свою повагу, показати всім своїм виглядом і розумом, що готовий стати його учнем. Юнак визнав за необхідне задати йому запитання, на яке, на його думку, Мудрець обов’язково відповість і тим самим зверне на нього свою увагу. Хлопець запитав його: «Що мені зробити для того, щоб стати Мудрим і врятувати свою Душу?» Але всупереч очікуванням, Мудрець нічого йому не відповів, так само як і іншим людям, які майже весь день підходили до нього, ставили свої запитання, скаржилися на проблеми або просто виражали свою повагу до нього. Парубок вирішив виявити наполегливість і щоразу, коли хтось щось запитував у Мудреця, він знову повторював своє важливе запитання. Але Мудрець, як і раніше, зберігав мовчання.

Сталося так, що ближче до вечора до Мудреця, що сидів у позі лотоса, підійшов бідняк з важкою ношею і запитав, якою дорогою йому треба йти, щоб дістатися до найближчого міста. Мудрець швидко піднявся, звалив ношу бідняка на себе, вивів його на дорогу, указав напрямок і докладно пояснив, як дістатися до міста. Потім він повернувся і знову сів у медитацію. Парубок настільки був здивований тим, що відбулося, що почав у розпачі розпитувати Мудреця: «Як же так? Чому ви відповіли цьому чоловіку на його мирське запитання і приділили йому стільки часу, а я цілий день задаю вам більш важливе запитання про порятунок Душі і ви мені нічого не відповіли?»

Мудрець піднявся і жестом запросив юнака іти за ним у бік ріки. Він зайшов у воду. Хлопець неохоче пішов за ним, хоча вода була холодна, а вітер пронизливий. Мудрець зайшов на достатню глибину. Він розвернувся до юнака і несподівано схопив його за плечі. А потім швидко занурив хлопця у воду з головою, незважаючи відчайдушні спроби останнього вирватися з його чіпких рук. Нарешті Мудрець відпустив парубка, і той, поспішно виринувши, почав з жадібністю дихати і ніяк не міг насититися повітрям. Мудрець же спокійно запитав: «Коли ти був під водою, чого ти понад усе бажав у своєму житті?» Той без вагань випалив: «Повітря! Я хотів тільки повітря!» Мудрець уточнив: «Чи ж тільки повітря? А можливо, ти б більше хотів в той момент замість нього мати багатство, славу, задоволення, значущість серед людей і владу над ними?» Юнак майже викрикнув: «Що?! Я прагнув тільки повітря і думав тільки про повітря! Без нього я б загинув!» Мудрець задоволено кивнув і відповів йому: «Так от, для того, щоб стати Мудрим, ти повинен так само сильно бажати врятувати свою Душу, як тільки що бажав повітря, щоб врятувати своє життя! Це повинна бути твоя єдина мета, за яку ти повинен боротися у своєму житті. Це повинно бути твоїм єдиним устремлінням і день і ніч. Якщо ти будеш працювати над собою заради порятунку Душі з таким же завзяттям, як ти боровся під водою за своє життя, ти обов’язково станеш Мудрим і Врятуєшся!» Сказавши ці слова, він почав виходити з води, у якій залишився стояти прозрілий від слів Мудреця хлопець, що не помічав уже ні холоду, ні пронизливого вітру. Мудрець же, дійшовши до берега, оглянувся і сказав: «А мирському чоловіку з ношею я допоміг лише тільки тому, що сьогодні це був єдиний з усіх, хто справді шукав саме те, що запитував».

Анастасія: Чудова притча, дуже точно характеризує як таємні бажання багатьох людей, що лише мріють про духовний шлях, так і стан людини, яка справді бажає і багато робить для свого духовного порятунку.

Ріґден: Шлях донабуття внутрішньої Свободи завжди починається з першого кроку. На початкових щаблях пізнання в людині справді присутні безліч банальних, земних бажань, серед спокус яких, не маючи практичного духовного досвіду, їй важко утримати те єдине бажання, що виходить від Духовного начала. Помилка багатьох у тому, що на перших етапах вони навіть не помічають, що ставляться до духовного не як до свого основного шляху, а як до якогось доповнення у своєму житті, яке в певному сенсі вже склалося за звичками, за певними шаблонами мислення тощо. Різниця в цьому велика: одна справа реально змінювати себе і свої звички, інша справа, не змінюючи себе, бажати набути за допомогою цих знань велику значущість у цьому світі.

Коли людина не відає про своє духовне, вона щодня крапля за краплею наповнюється, мов глечик, злими думками, надщербленими почуттями, порожніми бажаннями. В результаті ця маса матеріального «бруду» перевизначає її подальшу долю. Коли ж людина іде духовним шляхом, вона слідкує, образно кажучи, за чистотою своїх думок-крапель, якими вона наповнює свою свідомість у кожному дні, приділяючи їм увагу і підтверджуючи свій вибір. Згодом її свідомість набуває звички концентруватися тільки на добрих думках і почуттях. Особистість уподібнюється до молодого зеленого паростка на світанку, який збирає живлющі для себе кришталево чисті росинки, що живлять його вологою і стимулюють його стрімке виростання, що дозволяє йому згодом стати незалежною, самостійною рослиною.

Щоденна робота над собою дозволяє набути духовного досвіду в невидимому світі, який дає розуміння свого минулого, наприклад, чому виникали стани депресії, невдоволення життям та ін. Стає зрозумілим, чому, бажаючи бути кращою, людина у той же час переживає майже тваринний страх з будь-якого приводу, що загрожує змінити її звичний спосіб життя. Людина за допомогою духовних інструментів навчається контролювати думки і управляти своїми основними чотирма Істотами. Розвиваючись духовно, вона починає розуміти через глибинні почуття видимий і невидимий світи вже не з позиції свого розуму, обмеженого в матерії, а з позиції духовного, інтуїтивного знання, яке охоплює найширший спектр інформації про світ і дозволяє підтримувати постійний зв’язок з Душею — порталом у світ Бога. Наміри людини в осягненні духовного шляху стають як міцна скеля, яка не може бути зрушена вітрами сумнівів.

Анастасія: Так, щоденна практика допомагає розпізнати себе і підкорегувати в процесі свого духовного шляху. Якщо задовольнятися лише теорією, це все одно, що тупцювати на місці, марнуючи цінний життєвий час. Як говорили давні, хто летить вгору до духовних вершин, обганяє того, хто йде шляхом. Той, хто йде, обганяє того, хто повзе дорогою пізнання. А хто повзе, обганяє того, хто й зовсім стоїть на місці. Зробити перший крок, означає почати рух вперед до збагнення себе.

Ріґден: Абсолютно вірно. Найперші кроки в духовному напрямку описані у твоїх попередніх книгах. І перш ніж повідати читачам наступний етап більш поглибленої роботи над собою, яким є медитація «Піраміда», слід спочатку розповісти про просту, але корисну медитацію на пізнання своїх чотирьох Істот. У різних народів в різні часи вона називалася по-різному. Наприклад, у глибоку давнину у слов’ян, ще задовго до появи християнства і впровадження цієї релігії у свідомість і цього народу, вона називалася «Четверик» і була однією з базових первісних практик у процесі самовдосконалення на духовному шляху людини…

Видавничий дім СЕНСЕЙ